Глава 12. Юрист.

На декілька миттєвостей Ілля затримався перед дверима юридичної контори, до якої його запросили, намагався відчути, що за ними. Відчуття були неоднозначні, щось нелюдське, так, та особливого відчуття небезпеки не було, тож юнак наважився переступити поріг, на всяк випадок стискаючи у руці циліндр-артефакт, та не активуючи його.

Приємна сучасна обстановка, м’які шкіряні крісла та диванчик, приглушене світло. Господар кабінету піднявся з місця, зустрічаючи відвідувача та пильно вдивляючись у струнку фігуру юнака, немов шукаючи у ній сховані риси.

- Дякую, що прийшли, Іллє Миколайовичу! – молодий чорнявий чоловік впирається руками у стіл, стискуючи пальці до побіління, певно, теж хвилюється, і не дивно. За чіткими рисами, темними приязними очима та виразними губами проглядає інша подоба. Собача голова!

Два образи немов накладаються одне на одне, то собачої голови майже не помітно і можна уявити, що спілкуєшся із  звичайною людиною, то знов проглядає гладка чорна шерсть, блискучі очі та білі ікла. Та песиголовець поводив себе спокійно, нападати не спішив, тож і Ілля пересилив себе, проковтнув дитячі страхи і чекав, що буде далі.

Побачивши, що й відвідувач не поспішає метати блискавки та розмахувати сокирою, песиголовець видихнув і трохи заспокоївся.

- Ілля... Дозволите вас так називати, зважаючи на ваш юний вік?

- Немає різниці. Мене цікавить, що стоїть за запрошенням?

Розмовляти із нелюдом було незвично, та треба ж дізнатися, які в нього наміри.

- Розмова буде довгою. Сідайте, - вказав песиголовець на диванчик, та й сам опустився у крісло.

Повільно, увесь час чекаючи нападу чи падаючих згори тенет, Ілля пройшовся по кабінету і сів подалі від господаря.

- Мене звуть Ренат Тимурович, можна просто Ренат. Я дійсно працюю юристом-консультантом у цій конторі. І... я, справді, належу до песиголовців, як ви вже бачите.

- Та бачу, - буркнув Ілля, він і досі не міг зрозуміти, що за гру затіяв нелюд. – По всьому ми – споконвічні вороги. Для чого ця зустріч?

- Я хочу попередити, що песиголовці вже знають про те, що сила Перуна знайшла вмістилище і спадкоємець вийшов на шлях війни.

- Дивно було б мені спокійно спостерігати, як ви вбиваєте чи забираєте у полон наших дівчат.

Ренат зморщив носа на ці слова:

- Не треба гребти всіх під одну гребінку. Я запросив вас, щоб застерегти. Сьогодні я, як і інші, отримав повідомлення, що мисливець полює на песиголовців, як ви нас називаєте, і що ми маємо бути обережними і не висовуватись, поки не захлопнеться паска. На вашому місці я б потроїв пильність і не ходив, як ви зараз, на запрошення.

- То це – паска?

- Ні, зовсім ні! Навіщо б я тоді попереджав вас?

- Дійсно, навіщо?

- Бо не усі ми однакові! Наша раса за тисячі років теж розвинулася, залишила старі звички, перейшла до нового способу життя. Зараз ми, як і ви, харчуємося стравами, приготовленими з м’яса, і для цього вирощуємо тварин на фермах. І, звісно, вже давно не вбиваємо для їжі розумних істот.

Ілля тільки хмикнув.

- Так чинить більшість кінокефалів. Та, як у вас є старовіри, що притримуються старих звичаїв, так і в нас є сироїди, які виступають за повернення до минулих традицій. Саме вони зуміли відновити один з проходів між нашими світами, давним давно зачинений Перуном, почали потроху переселятися до вашого світу та вчиняти жорстокі вбивства, а також налагоджують постачання людських істот до Кінокефалії. І чомусть останнім часом ця течія почала набувати популярності. Більшості кінокефалів байдуже, та є й ті, хто активно виступає проти такого варварства і прагне припинити це. Я – один з них. Я перейшов поріг, щоб вивчити на Землі юридичне право і застосовувати закони у Кінокефалії, закони, які каратимуть тих, хто намагається повернути цивілізацію до дикунства. – Ренат трохи помовчав. – Не вірите?

- Важко повірити, - погодився Ілля.

- Клянуся, я в житті не куштував сирого м’яса, тим паче, м’яса розумної істоти.

- Що значать клятва песиголовця? Усі знають про підступність і брехливість цього народу!

- Мені шкода, що у вашій історії залишилися у своїй більшості негативні спогади про наших предків. Ті і в історії Землі можна знайти згадки про шляхетних та шанованих кінокефалів. Згадати, хоча б, Анубіса, відомого давньоєгипетського бога.  А деякі, навіть, вели настільки праведне життя, що їх стали вважати святими у християнстві, почитайте, наприклад, про Святого Христофора.

- Що ж, - піднявся з дивану Ілля, - сьогодні я не буду метати блискавки, та якщо ти зустрінешся мені за неподобними речами... – Звертатися до песиголовця на «ви» здавалося неправильним.

- О, ми вже на «ти»! – посміхнувся ледь помітно Ренат. – То добре. Тоді дозволь дати пораду...

- Слухаю.

- Тобі не завадило б вивезти у більш безпечне місце батьків, бо коли поруч ті, за кого ми турбуємося, то ми стаємо вразливі. Вороги можуть вдарити по найболючішому.

- Тоді і я дам пораду. Повертайся, доки не пізно, до своєї Кінокефалії, і більш на Землю і носа не потикай.