37

 Коли народився Коля, Володимир всю свою любов переніс на сина, забувши начисто про дружину. Спершу Лариса думала, що він знає про те, що жінці після пологів треба оговтатися, тому до неї не ліз зі своїми чоловічими потребами. Але коли минуло більше, ніж два місяці, Лариса захвилювалася. І вона стала помічати, що Володимир частенько засиджувався на роботі, а повертаючись додому, він весь сяяв від радості. "З чого б це?" - думала Лариса. Пропрацювавши на роботі цілий день, він мав би виглядати, як вичавлений лимон. І раптом Лариса згадала, коли бачила його цю усмішку на обличчі, як ніби кіт, що з'їв всю сметану з банки. Її від цієї здогадки стало погано, а з очей потекли гіркі сльози. Вона спочатку не хотіла в це вірити, але з кожним днем ​​вона знаходила все нові докази його зради: то жіночий волосок, зовсім іншого кольору і розміру, ніж її, то жіночу шпильку в кишені його піджака, то запах жіночих парфумів. Вона навіть зрозуміла, що у нього було багато коханок так, як волоски на його піджаку були завжди різних кольорів і розмірів, і запах від нього був різний. Одного разу Лариса не витримала і розплакалася перед ним. Її жіноча образа вилилася в слова. Володимир посадив її на диван і став розповідати всю правду. Виявляється, він її ніколи не любив і взяв її за дружину виключно за розрахунком. Для Лариси це не було новиною, сама ж також зробила так. Йому була потрібна хороша і освічена дружина. Він пояснив їй, як міг м'якше про те, що вона його, як жінка вже не цікавить.

- Але розлучатися з тобою я не хочу, - повідомив він. - Мені вигідно мати сім'ю: дружину і сина. Ти ж розумієш, як ставляться до розведеного співробітника в МВС. Та й тобі це не вигідно, я б сказав, навіть більше, ніж мені. Якщо я розлучуся з тобою, то мені не світить місце полковника до кінця життя. Але я це переживу. А ось ти втратиш набагато більше, Ларочка!

- І що ж такого я втрачу, якщо не буду твоєю дружиною? - розлютилася Лариса.

- Не корч із себе недосвідчену дівчинку, тобі це не личить. Ти будеш жити на одну вчительську зарплату і на ті аліменти, що я буду платити. Звичайно, Колі я буду допомагати у всьому, він не потребуватиме нужди ні в чому. Але я сумніваюся, що ти зможеш купити на свою зарплату нову норкову шубку або дорогі чобітки з Італії. Розумієш, про що я кажу?

- Так, - сумно відповіла вона.

- Ніякої ікри, елітного коньяку і цукерок не буде більше на твоєму святковому столі. І всі твої подружки і колеги по роботі будуть над тобою потайки насміхалися. В очі вони, звичайно, будуть тебе втішати, підбадьорювати, а самі будуть подумки говорити:" Так їй і треба! А то «пижилась»! Корчила з себе тут хто знає кого! Все-таки є Бог на світі!"

- Так значить, ти будеш гуляти з усіма тими дівчатами, а я повинна терпіти це мовчки? Як же мої почуття і мої потреби?

- А я тобі не забороняю мати іншого мужика, тільки щоб ніхто про це не дізнався. Так що, домовилися?

Лариса, звичайно, погодилася, адже їй дійсно було, що втрачати. Та й їй не хотілося, щоб її син ріс в неповній сім'ї.

- Далі Лара розповіла, що із-за якоїсь таємниці вбили спочатку її чоловіка, а потім і єдиного сина, - Зоя покрутила конвертом.

- Що за таємниця і чия вона?

- Вона тільки встигла сказати, що таємниця пов'язана з її коханцем. Далі їй стало погано, піна пішла з рота. Я швидко покликала лікаря, і той її відвіз знову на промивання, але це не допомогло і Ларису відвезли в реанімацію. Там вона і померла від передозування.

- Вам не здається це дивним?

- Що саме?

- Ну, то, що Ларисі Іванівні стало знову погано. Адже їй вже робили промивання і успішно. Так чому їй знову стало погано і піна з рота пішла?

- Не знаю. Лікар просто твердив, що вона померла від передозування.

- А мені здається, що їй хтось знову дав тих же таблеток, тільки дозу цього разу побільшу. Ви не бачили, хто заходив до Лариси Іванівни?

- Так до неї багато заходило людей, тобто медперсоналу. Відвідувачів до неї не пускали.

- Може, ви пам'ятаєте, давав хтось із них їй таблетки?

- Ні, тільки робили їй уколи і міряли тиск. Хоча одна медсестра ... така вся красива з себе. Я ще подумала, що їй місце не в лікарні, а на подіумі.                                                 

- Ну і що та медсестра?

- Вона дала Ларисі таблетки. Точно, три штуки.

- А ви не помітили: хвилювалася Лариса Іванівна, коли побачила цю дівчину?

- Ні. Вона навпаки їй зраділа і ще їй сказала: «О, стара знайома! Ви мені знову принесли ліки від горя?»                                                 

- Десь я це вже чула. Ліки проти горя. Але де?

Зоя віддала мені конверт, при тому додавши:

- Лара просила віддати це тільки тобі в руки.

- Що там?

- Не знаю, я ж не розкривала конверт. Бачиш, він запечатаний.

Я покрутила конверт в руках, там було щось маленьке, холодне. Але я не встигла відкрити листа, тому що я помітила похоронну процесію.