16

Ніколи в житті не була навіть в простій перукарні, не кажучи вже про салон краси. Це було принципово так, як я вважала мені це не потрібне. Своє волосся, укладене в кінський хвіст, стригла сама. Моїх брів раніше ніколи не торкалися щипці, - про це я вже згадувала, - а на нігті ніколи раніше не лягав лак.

Коли свою роботу виконала Ірина, за мене взявся Карл. Він довго оглядав моє волосся, крутячи моєю головою в різні боки, намагаючись побачити в них що-небудь отаке екзотичне, як він сам говорив директору. Мені було шкода дивитися на Карла, який всім своїм виглядом говорив, що краще взяти й збрити це волосся повністю, тому що з нього нічого путнього не вийде. Але Карл все-таки взявся за роботу. Бувши стилістом, перукарем і менеджером в одному флаконі, він вміло і легко орудував ножицями. Мені було цікаво подивитися, на кого я стала схожа, але, на жаль, Ірина ще з самого початку вкрила дзеркало тканиною, щоб я завчасно не злякалася свого вигляду. Після стрижки мене відвели в гардеробну і змусили понад годину переодягатися, не підпускаючи мене до дзеркал, яких в примірювальній було багато. Я перепробувала сотні, тисячі різних футболок, кофтинок, спідничок та суконь настільки коротеньких, що я б ні за що в такому вбранні не вийшла на вулицю.

- У тебе такі красиві й стрункі ніжки! - похвалив мене Карл, відпочиваючи на дивані. - Чому ти їх раніше ховала під штанами, та ще такими потворними?

- Так-так, і цицьки в тебе хоч куди! - підтримала Карла Ірина. - Чому ти носила таку широку футболку?

- Навіщо ховати груди другого розміру під цим мішком? - Не відставав Карл. - Це ж гріх! Красі потрібне повітря, щоб дихати легко і вільно!

Ірина відійшла на хвилину і повернулася з босоніжками в руках. Вони були червоного кольору і зі шпильками замість підошви.

- Одягай, - сказала мені Іра.

- Ви що з глузду з'їхали? - заперечила я. - Та я у своєму житті одні тільки кросівки ношу. Ще іноді туфлі, якщо яке-небудь свято, але без каблуків.

- Так! Мовчати! - розсердився Карл. - Роби, що кажуть. Дівчата ще не на такі жертви йдуть, щоб виглядати карколомно! «Сногшибательно»! Як кажуть російською мовою.

- А я не хочу своїм виглядом нікого з ніг збивати, - заперечила я.

Але Карл не надав моїм словам значення і продовжував:

- Роблять собі силіконові цицьки, губи, дупи, щоб виглядати, як ти. Волосся собі на голові нарощують! А ти не хочеш надіти просто туфлі зі шпильками для повного ефекту! Ти невдячна! - образився стиліст. - Я тебе на вулиці підібрав, роботу дав, а ти крутиш носом!

 - Ну, добре-добре! - пом'якшала я, помітивши, що Карл ще хвилину і заплаче. - Давай сюди ці шпильки-дрильки, - попросила я в Ірини.

Одягнувши їх за допомогою дівчини, я спробувала встати. Встати-то - я встала, але пройтися на цих голках було вище моїх можливостей.

- Ой, мамо, зараз впаду! - верещала я.

- Ну і що! - відрізав Карл.

- Як що? Боляче ж буде, - образилася я.

- Поболить і перестане!

- Ось це так! – Іра, як загіпнотизована, втупилася в мене поглядом. - Слів немає!

- Іллюша цього вечора буде у твоїх ніг! - додав Карл.                                                  

- Карліто, ти просто чарівник! - похвалила його Ірина.

- Давай сюди дзеркало, - зажадав стиліст. - Час зняти полуду з очей цієї дурепи, яка вважала себе потворою.

Іра пішла в підсобку і винесла звідти величезне дзеркало, поставивши його на підлогу.

- Ну, що готова до нового життя? - запитав Карл, взявши мене за руку.

- Так, - тихо відповіла я.

Хоча насправді я не була впевнена в тому  чи хочу я побачити те, що мене чекало.

- Закрий очі.

Я закрила, і Карл підвів мене до дзеркала.

- Відкривай, - почула я голос Карла.

Я відкрила очі. У дзеркалі на мене дивилася зовсім мені незнайома дівчина. Красуня!

- Хто це? - запитала я, не розуміючи.

- Ти, - разом відповіли Іра і Карл.

- Я? - тремтячим голосом запитала я. - Ось ця ... ось ... красуня я?

Не відводячи очей від дзеркала, я то біліла, то червоніла. Звідти на мене дивилася брюнетка з чарівними, зеленими очима, які були підкреслені чорним олівчиком і зеленими тінями. Брови у мене були тоненькими. Вії - великими, густими й чорними. Губи блищали бордовою помадою.  Такого ж кольору були мої нігті й на руках і на ногах. Волосся моє було коротко підстрижене, точнісінько, як у співачки Марти. На мені була сукня темно-червоного кольору, дуже коротенька. Ще якийсь міліметр – і ззаду дупи було б видно. А спереду виднівся шикарний бюст, надто вже підкреслений низьким вирізом, через що мої груди готові були вистрибнути назовні при найменшому моєму подиху. Оце так-так! Про такий розмір грудей Муся завжди мріяла! І млосно зітхала, коли бачила такі по телику або взагалі на власні очі. А що буде з нею, коли вона побачить мене в такому вбранні?! Так вона від заздрості вижене мене зі своєї квартири, щоб я не мелькала перед нею туди-сюди, вся така гарна й ефектна, і не нагадувала, чого саме позбавила її матінка-природа!