11

Якось я добралася додому, тобто до Катошкіних. Муся відкрила двері.

- Дивись, який ми халат придбали з Мілою для мене, - стала бубніти Муся, ледь я встигла увійти. - Правда, фантастика?

- Правда. Фантастика, - погодилася я. - Хоча, як на мене, то дуже яскравий.

Я пішла на кухню. Дуже їсти хотілося. А то за цілий день я тільки вранці і снідала, і ще годину тому пробувала води напитися, але так і не вийшло. А їсти я любила понад усе на світі, при цьому не товстіючи. Муся мені з цього приводу дуже заздрила і завжди говорила, коли набирала зайвий кілограм:

- Ну, як же це несправедливо! За що тебе природа нагородила таким скарбом? Адже він тобі навіть не потрібен. Ну, як же у тебе виходить, стільки всього зжерти і ні на грам  не погладшати?!

Іноді у неї навіть траплялися напади істерики. Вона тоді ревіла, сидячи перед дзеркалом із різними делікатесами, яких не пробувала чотири, п'ять місяців. А на наступний день вона, звичайно, знову сідала на дієту і ще з більшим ентузіазмом бігала на аеробіку, фітнес і шейпінг, але тільки до чергового нападу обжерливості.

І тільки зараз до мене дійшло, риючись в холодильнику в пошуках чогось їстівного, чому він був до верху набитий одними фруктами та овочами. Навіщо ж людині, яка вічно на дієті, мати у себе в холодильнику зайві і такі шкідливі калорії. Я так засмутилась, так засмутилась, що мені зараз доведеться одну моркву гризти, що мої нерви цього не витримали, і я вибухнула, побачивши, як входить Муся на кухню.

- Муся, ти в курсі, що у тебе нічого пожерти?! - стала я на неї гаркати, як зла і голодна псина.

- Євдоша, ти що осліпла? В холодильнику - стільки їжі, - махнувши рукою у бік кролячої їжі.                                                 

- Муся, я тобі не кролик, щоб однією морквою харчуватися! - продовжувала я злитися. - Я цілий день голодна мотаюся по місту і ось нарешті я вдома, стою біля холодильника, в якому тільки одна капуста.

- Ти що капусту не любиш? - запитала весело і наївно Муся.

- Ну, чому я нічого не взяла з собою з магазину? - злилася я на саму себе. - Адже знаю, що ти вічно на дієті. Але я навіть уявити собі не могла, що ти харчуєшся, як ці волохаті тваринки.

- Доша, що не реви, - пробубоніла подруга.

- А я не реву.

- Там в морозильнику мій старий тримає свої продукти.

- Які?

- Ти відкрий і подивися.

Я відкрила морозильник, і у мене відняло мову від захоплення. Чого там тільки не було! Пельмені, котлети, рибне філе, навіть курочка!

- От спасибі дядькові Сергію, - радісно сказала я, хапаючись рукою за пакет з пельменями, - а то думала, що вже з голоду помру тут у вас.

Я швиденько знайшла каструльку, налила туди води і поставила на газ, і стала чекати, коли вода закипить.

- Добре твій батько робить, що тримає такий запас на чорний день, - булькала я, - а то з такою доцею, як ти, недовго і в труну зіграти.

- Євдошка, звідки ти набралася таких слів? - здивувалася Муся.

- Це я почала самостійне, незалежне життя, - відповіла я гордо, кидаючи пельмені в воду.