Розділ 36

В стриптиз-клуб одягаю джинси скіні, футболку оверсайз та легку куртку. Волосся заплітаю у хвіст, взуваю кеди. Зручно і не кидається в очі. Викликаю таксі і їду за вказаною адресою. Кітті зустрічає мене біля входу і забирає з собою у гримерку, показує творчий процес в дії. Для мене це окремий вид магії — спостерігати як люди одягаються і готуються до виходу на сцену. Це єдиний вид метушні, яка мені подобається. В дитинстві я з бабусею часто бувала у гримерках акторів і спостерігала як вона допомагає їм одягатися в костюми або в останню хвилину щось підтягує чи підшиває для ідеальності картинки. 

— Лео, ти чому свого принца не взяла з собою, — цікавиться подруга, сидить перед дзеркалом і  підфарбовує губи ягідним блиском.

— У нього сьогодні стався форс-мажор на роботі. Деталей не знаю, але він написав, що мусить вирішити проблему, — відповідаю. — Але навіть якби нічого не трапилося, то я не планувала його запрошувати  в стриптиз-клуб. Моя думка з минулої нашої розмови не змінилася.

Кітті наносить рум'яна і оцінювально розглядає себе в дзеркалі. 

— А на пропозицію його погодишся? — цікавиться подруга.

— Не знаю …

— А я вже думала, що мені можна називати тебе пані Дубинська і шукати сукню на весілля. Кавалера я б вже знайшла на місці. Впевнена, що буде з кого вибрати, — жартує Кітті і впевним рухом виводить на очах рівні красиві стрілки. Спочатку одну, потім другу. Вона в цьому профі. Мені, щоб таке зробити треба намучитися годину, а потім все одно  бути незадоволеною результатом. 

—  Не хочу поспішати з одруженням, — думаю в голос. — Я не в собі сумніваюся, а в почуттях Кирила. А що якщо ця його захопленість мною з часом пройде? Він же жодного разу не сказав, що закоханий в мене. Ти потрібна мені, я без тебе не можу, будь зі мною, я хочу тебе … але "я тебе кохаю" — ні разу.

—  Лео, а ти казала йому про свої почуття? — цікавиться Кітті.

—  Ні, бо хочу, щоб він освідчився перший. Може, це й трохи старомодно,  але я вже про поцілунок його перша просила, зізнаватися в коханні першою не буду. 

—  Це по-дитячому, але роби як знаєш. Я всеодно завжди буду на твоєму боці, —  одружишся, то потанцюю в тебе на весіллі, але тоді мене зненавидять всі жінки, які будуть присутні там, бо більшість чоловіків буде на мене витріщатися. Не одружишся —  будемо пити вино в тебе на кухні і заїдати шоколадом. Також хороший варіант, — усміхається подруга, встає і випрямлюється у весь ріст. — Який у мене вигляд? 

—   Як ти сама кажеш “якби я була чоловіком, то запала б на тебе”, —  показую подрузі лайк.

Кітті задоволено усміхається і дивиться в дзеркало. 

—  Мій вихід за пʼять хвилин. А ти йди в зал і замов собі щось випити. Скажеш бармену, що від мене. Я відтанцюю номер і підтягнуся. Підемо з тобою гуляти нічним містом, пити вино і їсти шоколад. Потім візьмемо таксі і поїдемо додому. Як же добре, що ми з тобою живемо в одному будинку!

—  Ага, дуже зручно, —  усміхаюся і роблю як сказала подруга. 

До бару дійти не встигаю, бо мене міцно ловлять за руку і грубо тягнуть на себе. Душить надто різкий аромат парфуму змішаний з алкоголем. 

—  Привіт, блондиночк-ка Кіра-а, —  ледве вимовляє Артем. Розхристаний, п'яний, а судячи з настрою і далі збирається продовжувати в тому ж дусі.

—  Відпусти, — намагаюся відштовхнути його від себе.

— Тихо, я нічого тобі не зроблю, —  відповідає Артем, але мені чомусь видається інакше, тому роблю ще одну спробу вивільнитися. Не виходить. 

—  Що тобі треба? — пробую з ним поговорити.

—  Пропоную скласти мені компанію, —  Артем показує іншою рукою в бік віп-столика, де сидять ще декілька типів, — Не очікував побачити тебе в таких місцях. Але це навіть добре, люблю дівчат із загадками. 

— Схоже на те, що мені потрібна твоя компанія, — не витримую, злюся.

—  А чому ні? — дивується Артем. — Всеодно зараз Кирило зайнятий Вікою і йому до ранку буде не до тебе. 

— Це не правда, —  заперечую. Але уява міцно схоплює слова Артема і швидко підкидає мені картинки їхнього вечора. Але ж Кирило не міг зі мною так вчинити? 

— Правда! Моя майже колишня, якщо захоче, то затягне в ліжко будь-кого. А Кирила вона завжди хотіла. Дарма я вліз між ними. А ти як думаєш? — добиває мене словами Артем. 

На сцену виходить Кітті. Приковує до себе увагу чоловіків. Навіть Артем обернувся і спостерігає, хоч і хватку не послаблює. Помічаю як один з його друзів тицяє пальцем на сцену і масним поглядом стежить за танцем. Не подобається мені все це. Кітті шукає мене очима, а коли знаходить, то одразу міняється в обличчі. По її виразу розумію, що вона також стурбована, хоч і продовжує рухатися легко і граційно.

— Йдемо до моїх друзів, — ігнорує мої слова Артем і тягне за столик. — Ти мені ще на концерті сподобалася. Видно карма в мене така — западати на дівчат Кіра. А ми ж раніше були друзями. Це було так давно ...

— Відпусти мене, будь ласка, — пробую ще раз достукатись до Артема.

— Ну чого ти як маленька, —дратується і сильніше стискає моє зап'ястя. — Йдемо. Сядемо. Вип'ємо, може тоді станеш привітнішою. Не турбуйся, я пригощаю, — тягне мене до столика. Я пручаюся. Крикнути не встигаю, бо Кітті раптово зістрибує зі сцени і заїжджає з усієї сили в пику Артему. Той з несподіванки відпускає мене. Подруга швидко хапає мене за руку і веде в невідомому напрямку, байдуже, головне, щоб подалі від нього. 

— Вам кінець, — ричить нам в спини Артем.

Здіймається шум, з'являється охорона, починаються розбирання. Знайомий охоронець Кітті тихенько виводить нас чорним ходом на вулицю. Ми обидві тремтимо. Не від холоду, від переляку. Віддаю Кітті свою куртку, бо їй вона потрібніша.

— Нам треба пошвидше забратися звідси? — каже подруга. — Звідки ти знаєш цього мудака?