Розділ 34

Бабуся Кирила на свій вік виглядає дуже добре. Вона хоч і робила пластичне втручання у зовнішність, але загалом не перестаралася і зберегла свою природну харизму. Кирило зовні схожий з нею більше ніж Поліна. Цей проникливий гострий погляд темних очей точно такий самий, як коли він вперше побачив мене у квартирі сестри. 

— Я думала, що ти жартував, коли казав про свою наречену, — щиро дивується Агата. — Не ображайся, але я скоріше б повірила, що у Поліни з'явився наречений.

— Не жартував, тож можеш більше не намагатися мене зводити з кимось, — не надто ввічливо каже Кирило легенько стискаючи мою руку. Агата вловлює цей жест і ледь помітно усміхається. 

— Хлопчику, все в житті відносне. Сьогодні так, а завтра може бути по-іншому. Але, звісно, я приймаю твій вибір, — спокійно відповідає Агата уважніше приглядаючись до мене. 

— Рада знайомству! Кирило не так багато розповідав про вас, але з того, що казав, ви здалися мені цікавою жінкою, — йду на контакт першою.

— Справді? — знову дивується Агата. — І що такого сказав про мене мій внук, що я тебе зацікавила?

— Сказав, що ви нестандартна бабуся. Любите веселитися і маєте багато друзів, — на ходу придумую відповідь на основі почутого раніше від Кирила.

Агата усміхається.  

— Голубонько, мій внук не міг такого сказати, бо в нас не такі теплі стосунки. Але дякую тобі, що мене розвеселила. — відповідає жінка. — І де ж мій онук знайшов таке чудо як ти? — запитує.

— Агато, годі! — втручається Кирило. — Тебе чекають гості, а нам з Лео треба привести себе в порядок. Ми ще встигнемо поговорити.

— Обовʼязково встигнемо, — каже Агата. —І хоч ти й мені не повіриш, хлопчику,  але я рада, що ти приїхав не сам, — підморгує мені наостанок і повертається в сад. 

Ми з Кирилом лишаємося на одинці. Напруження між нами нікуди не ділося, бо я ображена, а Кирило поводиться як зазвичай — з орієнтацією на власні інтереси.

—  Дякую, що витримала перший раунд з моєю бабусею.

—  Я не зробила нічого надзвичайного. Обіцяла, що допоможу тобі, от і виконую обіцянку. І вона не така вже й погана в тебе, —  спокійно відповідаю, вивільняю свою руку з його руки. 

—  Я не мав зриватися на тобі. Не зміг стриматися, — вибачається Кирило в своїй скупій манері.

—  Не вибачайся, бо ти мені нічого не винен. На щастя, ми ще не так далеко залізли в ці наші пробні стосунки, щоб я вимагала від тебе чогось. Ми обидвоє знали, що може нічого не вийти. І це лише підтвердилося. — відповідаю, а слова боляче ріжуть з середини. 

—  Лео я помилився, але це не означає, що я не хочу бути з тобою. 

—  Якщо хочеш, то чому не сказав Поліні, що в нас все по-справжньому? Чому перед Агатою назвав мене нареченою? Здається, що про це ми домовлялися коли були у фіктивних стосунках. То хто ми одне одному?

Кирило мовчки переварює почуте. 

—  Ось бачиш, ти не знаєш, що між нами фіктивне, а що справжнє, бо все змішалося. Ти можеш насварити на мене, а потім перепросити ніби нічого не сталося, але якщо в нас по-справжньому, то так не має бути, —  зітхаю розчаровано. 

—  Лео, послухай …

—   Зараз не вдале місце і час з'ясовувати стосунки. Давай просто спробуємо не псувати остатки настрою одне одному і закінчити цей день, —  не даю договорити хлопцю.

—  Нехай буде по-твоєму, але ми всеодно ще повернемося до цієї розмови.

Ми заходимо в будинок і Кирило віддає мені в розпорядження свою кімнату з особистою ванною, а сам кудись зникає. Я не цікавлюся куди він йде, але впевнена, що в цьому великому будинку знайдеться ще одна вільна ванна кімната для нього, тож розслабляюся і спокійно приводжу себе в порядок. Вдягаю довгу білу сукню на тонких лямках, розпускаю волосся, на губи наношу рожевий блиск. Настрою і часу чепуритися більше не має. Спускаюся на перший поверх і помічаю Кирила, який гіпнотизує поглядом піаніно.

— Чому не сідаєш за піаніно? — питаю перше, що приходить в голову.

Кирило обертається. Вигляд трохи розгублений, ніби його застали на місці злочину. На моє питання не відповідає.

— Тобі личать сукні, — натомість каже хлопець.

— Ти також виглядаєш нічогенько. Напевне, маєш хорошого стиліста.

— Стилістку, — поправляє мене Кирило. — І вона не просто хороша, вона найкраща! — хвалить мене, підходить ближче і бере за руку. 

Атмосфера вечірки заряджена алкоголем. Гості розбилися на маленькі групки — танцюють, дегустують авторські коктейлі, фотографуються для соцмереж, обговорюють останні плітки та новини. Моя поява з Кирилом підпадає під останню категорію. Як тільки ми з’являємося, до нас приковується увага більшості. 

— Кіре? — махає хлопцю рукою красива брюнетка, той махає їй у відповідь і веде мене до неї.

— Це Дарина, моя піарниця, однокласниця і найкраща подруга, — пояснює на ходу. — А ще, це одна з небагатьох людей, якій я довіряю. Впевнений, що вона тобі сподобається.

Я от не впевнена, що сподобається. Але йду за руку з Кирилом до ще однієї "міс ідеальність" в його житті. 

— Дарино, це моя Лео, — знайомить нас Кирило і вкотре називає мене своєю. Мені чомусь язик не повертається назвати Кирила своїм, бо за відчуттями,  він лише на половину мій. 

— Привіт, рада знайомству, — протягує мені руку дівчина. — В живу ти ще краща ніж на фотках.

— На яких фотках? — одразу повертаю голову до Кирила, бо не розумію про що вона. Але Дарина одразу пояснює сама.

— Це моя робота стежити, що говорять в соцмережах про Кирила, тому я бачила дуже багато ваших фоток. І відео з вашим поцілунком в кущах також. Це було ефектно. Від Кирила такого не очікувала. Ти його добряче розворушила.

— Це добре чи погано? — цікавлюся.

— Не погано, а чи добре ще побачимо, — відповідає Дарина і жестом показує на стіл з коктейлями. — Я б не проти чогось випити, складете мені компанію?