Розділ 25

—  Ти сам напросився мене слухати, тож якщо набридну, щоб потім не жалівся. 

—  Не буду, — відповідає Кирило. —  Але я майстер ставити незручні питання, тож ти також потім не жалійся, що запитав щось не те. 

Я усміхаюся Кирилу, але мені ще й досі складно повірити, що ми нормально спілкуємося і в нас досить добре виходить. Підходимо разом до кавʼярні і я замовляю собі капучино з вишневим сиропом. 

—  Що тобі взяти? —  питаю Кирила.

—  Еспресо без цукру, — відповідає хлопець і рветься оплатити наші напої. Я даю йому зрозуміти, що каву купую я і Кирило, неохоче, але все ж дає мені можливість заплатити за двох. Для мене це дуже важливий вчинок, бо я сама привела його в цю паркову міні-кав'ярню, а значить пригощатиму також я. 

— Тримай, — протягую йому паперовий стаканчик з кавою, беру свій і одразу голосно і з насолодою потягую трубочкою капучино. Цей жест не залишається поза увагою Кирила. Хлопець одразу дивиться на мої губи. Відчуття, ніби цілує їх поглядом. Дивно звучить, але дуже влучно описує мій стан. Цікаво, мені завжди тепер буде незручно від поглядів Кирила, чи то знову діє свіжий ефект поцілунків. Може варто поговорити з ним про це? 

—  Дякую за каву! У них хороші зерна і професійна кавова машина, тож вийшло смачно, хоч я й не фанат вуличних забігайлівок та паркових кав'ярень, —  повертає мене в реальність Кирило.

— Рада, що тобі сподобалося.

Кирило ледь помітно усміхнувся. 

—  То коли я вже почую твою історію про грант? — питає хлопець і я швидко переключаюся на тему гранту. 

—  Я так сильно хочу отримати цей грант, бо він дасть мені можливість рік повчитися у Парижі в магістратурі і побувати в найкращих будинках моди Франції. Мені ближче по духу французький підхід до одягу та стилю, тож я не подавала заявку в Мілан, хоча була така нагода і багато хто зі студентів так і зробив, щоб збільшити свої шанси хоч кудись потрапити. Але я надто віддана прихильниця Коко Шанель, тому розглядаю лише Париж як основний і єдиний варіант. Захоплююся Шанель як особистістю і як модельєркою. Їй довелося пройти нелегкий шлях, щоб чогось досягнути. Одяг від Шанель завжди добре вловлює потреби часу та ідеально підходить як п'ятнадцятилітні дівчині так і леді у віці. Я була б щаслива потрапити до них -  якщо не на практику, то хоч на екскурсію. А ще мені подобається дизайнерська творчість Ів сен Лорана та Юбера де Живанші. У них цікавий та трохи експериментаторський погляд на моду. Це важливо в умовах ринкової конкуренції і допомагає виділятися серед інших. 

—  Я не сильний в теорії моди, але захват з яким ти розказуєш про це все передався мені. Це добре, що ти маєш вже досить чітку картинку того, що тобі подобається професійно. Вважай, перший крок до успішного старту бізнесу зроблено,  — коментує Кирило. — А чому виникла проблема з фінансуванням?

— Таких охочих як я —  багато, тож вирішили збільшити кількість грантових місць. А бюджету додаткового для цього діла не знайшлося, тому переросподілили наявне фінансування. І як результат, вийшло так, що грант одному учаснику може покрити лише 50% витрат. Тепер ти знаєш, чому я так швидко згодилася стати твоєю дівчиною. Тобто, фіктивною дівчиною, — одразу виправляюся я.

—  Тепер буду знати, кому дякувати за фіктивну дівчину, — каже Кирило.

—  Можеш подякувати на пряму фіктивній дівчині. 

—  Ще рано дякувати, бо угода не закінчилася.

Ніби й нічого образливого Кирило не сказав, а мене кольнуло всередині, бо за такими розмовами як сьогодні так легко забути, що це лише гра. 

— Щось не так? — питає Кирило помітивши мою зміну настрою. Це вже не вперше він відчуває мій стан. А може мені просто здається і я дофантазовую те, чого не має.

—  Все добре, просто задумалася, —  кажу неправду і питаю про нашу угоду, раз вже зачепили цю тему. — То коли ми підпишим оновлений договір? 

Кирило дивиться на годинник. 

—  За 20 хвилин тобі привезуть нові двері і їх одразу встановлять, тож нам треба спочатку зайти до тебе, а потім можемо в офіс заїхати чи куди скажеш. 

—  Слухай, не переймася ти так тими дверми. Давай краще прогуляємося ще парком, — пропоную Кирилу, але йому не подобається моя ідея.

—  Лео, ми так не домовлялися, — серйозно говорить хлопець. — Я хочу, щоб в тебе в квартирі були нормальні двері і вони будуть сьогодні.

—  Для чого тобі це? 

—  Мені буде спокійніше, якщо ти спатимеш за міцними дверима,  —  несподівано каже Кирило.

—  Ти за мене переживаєш? —  допитуюсь,  бо певне хочу почути хоч щось, що натякає на те, що і він відчуває щось до мене. 

—  Називай як хочеш. Але я б не хотів, щоб ти потрапила в халепу, —  спокійно відповідає Кирило. 

Я бачу, що продовжувати розмову на цю тему він не планує, тож веду Кирила скороченою дорогою через парк до мого будинку, зустрічаємо майстрів  під уважні погляди сусідок і чекаємо коли вони встановлять нові двері. 

—  Міцні, — констатую факт стоячи навпроти моїх дверей. 

—  Я задоволений, —  каже Кирило постукуючи кулачком по тих сами дверях. — Можемо тепер заїхати ще до тебе в ательє і відпросити тебе з роботи на сьогодні і ще на деякий час? —  несподівано пропонує хлопець.

—  Та мої бабусі тебе засиплять питаннями про нас. Не здивуюся, якщо візьмуть з тебе обіцянку, щоб ти їх на весілля наше запросив.

— Поїхали, я впораюся, —  наполягає Кирило. —  Ми ж не вперше будемо вдавати парочку, заодно потренуємося для Агати.

Хоче хлопець себе проявити — дам йому можливість. Викликаємо таксі і їдемо в "Червоні коралі".

За Кирила мої колеги взялися серйозно. Посадили до столу і загодовують домашніми смаколиками. Той ледве встигає все куштувати і одразу хвалити, бо якже без цього. Молодець, кулінарний пресинг майже пройшов. Дальше буде важче.

— Лео, як ти могла приховувати від нас таке диво? —  захопливо запитує Валентина Павлівна, —  Що не кажи, а я одразу тебе розкусила. Побачила як ти мрійливо поглядаєш на весільну сукню і зрозуміла, що наша дівчинка закохалася. Хоч ти й заперечувала тоді, але ж на лобі в тебе все написано і в нього також, —  переводить погляд на Кирила, а той розгублено дивиться на мене.