Розділ 24

— Заручимося? — ще раз повторюю питання, бо може я щось не так зрозуміла. 

— Так, — спокійно відповідає Кирило, ніби ми говоримо про звичні речі.

— Ти зовсім здурів зі своїми іграми? — обурююся. — Вдавати твою фіктивну дівчину перед колишньою це одне, а вдавати, що ми заручені і плануємо одружитися, то зовсім інше. Ми не домовлялися про таке. Я ще не настільки у відчаї, щоб з фіктивних стосунків одразу фіктивно заручитися. А потім що? Народимо фіктивних дітей і заведемо фіктивну собаку?

— Лео, ти перебільшуєш, —  відповідає Кирило. — Про заручини, то буде історія лише для моєї бабусі і її подруг, бо я вже втомився відбиватися від її намагань звести мене з кимось. 

— В договорі такого не було, — продовжую обурюватися почутим. 

— Такого не було, а от пункт про непередбачувані обставини, які можуть вплинути на подальший розвиток стосунків був, тож все в рамках угоди, — аргументує Кирило.

— Я ще не підписала договір, — намагаюся відстояти свою думку.

— Тобто, ти хочеш сказати, що передумала і не потребуєш покриття грантових витрат та витрат на пошиття колекції? 

— Якщо я передумала, то що робитимеш далі? — цікавлюся в Кирила.

— А ти що робитимеш? — питає у відповідь і уважно дивиться на мене. Коли його погляд зупиняється на моїх губах, то я червонію.

Відчуття і спогади про наші вчорашні поцілунки ще надто свіжі і не піддаються контролю. Кирило помічає, але ніяк не коментує мій раптовий рум'янець.  

— Це ти так на пари поспішаєш чи не хочеш зі мною розлучатися і тому затримала мене так надовго,  — переводить тему хлопець і дивиться на годинник. 

— Це ти мене затримав, — виправляю хлопця. — Якби не новина про фіктивні заручени, то я б вже була на парах, а ти на роботі. 

— Я пропустив через тебе нараду з акціонерами компанії, — несподівано ділиться зі мною хлопець

— У тебе будуть проблеми через це? — винувато питаю.

— Ні, — відповідає Кирило. — Але всі будуть здивовані, бо від коли я генеральний директор, то ніколи не пропускав такі збори.

— Ого, то ти сьогодні поганий хлопець.

— Мені є в кого вчитися, — каже Кирило з ледь помітною усмішкою, але я вловлю цей момент і усміхаюся йому у відповідь. Мені приємно, що він щоразу частіше справжній  та щирий зі мною, а не той грубіян, яким видався в перший день знайомства, — Йди вже на пари, бо пропустиш ще й ті, що лишилися. — Трохи серйозніше каже хлопець, але в мене раптово зʼявляється інша ідея. Трохи божевільна, та все ж варто спробувати. 

— Я планую прогуляти пари, складеш мені компанію?  

— Я? — дивується моїй пропозиції Кирило.

— Так, ти,  — відповідаю хлопцеві. — Разом прогуляємо сьогодні. Ти — свою роботу, а я  — пари.

Кирило задумався. Але сьогодні в мене бойовий настрій і відступати я не збираюся. 

— Якщо ти погодишся, то я підіграю тобі з фіктивними заручинами. Але лише один раз. Моя пропозиція діє лише п'ять хвилин. Час пішов,  — дивлюся очікувально на Кирила. 

Я ще сама не знаю, що ми робитимемо разом і чи не повбиваємо одне одного, але точно знаю — це буде цікаво і незвично. Заодно розпитаю його про бабусю, яка так хоче його комусь в женихи впихнути. 

—  Згода, —  усміхається Кирило. —  Ти добре вмієш домовлятися Лео. Не хочеш попрацювати в мене помічницею? 

—  Ні! Мені тебе і так вистачає. Чи ти так сумуєш за фіктивною дівчиною, що хочеш бачити мене 24/7? 

—  Я і так бачу тебе майже 24/7, тож різниця не буде сильно помітною. 

—  Сам винен, що вибрав собі таку фіктивну дівчину. 

—  Ну, годі Лео, бо ми зараз знову посваримося, —  каже Кирило, чим сильно мене дивує, бо зазвичай він лише загострює такі ситуації, а не згладжує гострі кути.

—  Добре, давай тоді йдемо в парк за смачною кавою, а потім щось придумаємо. 

—  Йдемо? —  перепитує Кирило.

—  Ага, ногами, робимо крок за кроком, —  сміюся, бо він так дивиться ніби я запропонувала йому щось дуже складне і незвичне.

—  Може поїдемо в центр, заїдемо в якийсь ресторан, на твій вибір, і візьмемо з собою каву?

—  Ні, так не цікаво! — відмовляюся від ідеї Кирила. — Давай, сьогодні зробимо по-моєму. 

—  Я згоден, але в мене є одне доповнення.

— Яке ще доповнення?

—  Сьогодні ми замінимо в твоїй квартирі двері. Після парку заїдемо до тебе і зачекаємо майстрів. Це не займе багато часу, тим більше, що вони їх зробили ще тоді коли мірки знімали. 

—  Ти всеодно з тими дверима не відстанеш, тож нехай буде по-твоєму, —  згоджуюся на компроміс, бо він сьогодні на диво хороший.

—  Тоді пішли вже по-твою каву, —  каже Кирило і з сумом дивиться на свою автівку, яка сьогодні лишиться припаркованою на стоянці універу. 

—  Не переживай, ти проживеш день без автомобіля.

—  Спробую, — відповідає Кирило, знімає піджак, розстібає верхні гудзики білої сорочки та підкочує рукави до ліктя. Йому так навіть краще ніж було. Це такий собі зухвалий діловий стиль. На його фоні я виглядаю як пацаня і я б могла збрехати і сказати, що мене це не хвилює, але ж ні —  хвилює, бо мені б хотілося, щоб оточення сприймало нас як рівних, а не так ніби я дівчина, якій пощастило відхопити собі багатого хлопця. 

—  Лео, щось не так, —  вириває мене з роздумів Кирило.

—  Все так, —  відповідаю невесело і йду в сторону парку. Кирило рівняється зі мною і йде поруч. 

—  Я ж бачу, що щось сталося? 

—  Я подумала, як ми виглядатимемо разом, —  зізнаюся Кирилу. —  Ти такий весь хлопець-принц, а я дівча, яке має тобі в рот заглядати. 

—  Ніколи б не подумав, що тебе так сильно хвилює думка оточення, —  дивується Кирило.

—  Можна сказати думка оточення тебе не хвилює. Згадай лише як ти переживав, щоб я вдягнулася відповідно, коли ми йшли до твоєї колишньої на концерт.

При згадці колишньої Кирило одразу хмурнішає. Я вже пошкодувала, що згадала про це, тому одразу змінюю тему.

—   Розкажи мені трохи про свою бабусю, раз вже ми будемо грати для неї фіктивних заручених.