Розділ 23

Вранці страшенно болить голова і вставати з ліжка зовсім не хочеться, лінь навіть поворушитися. Ніколи не вміла змішувати алкоголь, от тепер і розгрібаю наслідки свого нерозумного вчорашнього вчинку. Відчуваю, що чиясь рука лежить на мені. А дивні звуки, що безжально ріжуть слух, то не видумка, а нявчання мейн-куна. Здригаюся, й таки сідаю на ліжку, тру з просоння очі. Біля мене солодко сопе Поліна, ніяк не реагуючи на те, що я відкинула з себе її руку і що її котисько безперестанку нявчить. Щастить їй мати такий міцний сон. 

Я повільно встаю і розтягуюся в повний ріст. Тіло ниє, але розслаблятися не має коли, бо на мене чекають універ, конкурсний проєкт і робота. В двері голосно стукають декілька разів. 

— Поліно, вставайте, — бадьоро говорить Кирило крізь двері. — Я зробив вам каву і відвезу в універ. У вас сорок хвилин на збори. Час пішов.

Поліна навіть не ворухнулася від слів брата, продовжує солодко спати. А я знаходжу свій мобільний і прогортую стрічки в соцмережах. Ого, та в мене в інстаграмі справжня пожежа. Хейтерів додалося, але судячи зі схвальних коментів під фотками, прихильників також побільшало. Відчуваю себе ледь не популярною блогеркою. І все завдяки фіктивним стосункам з Кирилом. Це плюсик для розвитоку мого особистого бренду, тож я не проти зайвої уваги в соцмережах. Наприклад тепер можна знайти фотки та відосики за різними тегами пов’язаними з Кирилом та мною. Найчастіше використовують такі комбінації як: #дівчинаДубинського, #КирилоДубинськийзакоханий, #новістосункиДубинського. Більшість з тих фоток чи відео зроблені таємно в універі і активно обговорюються користувачами. Коментатори розділені на два табори, одні кажуть, що ми з Кирилом гарна пара, інші, що я навіть мізинця його не заслуговую і він мене скоро покине. 

— Прокидайтеся! — гримає в двері Кирило. — В мене не має часу з вами няньчитися. 

— Тебе ніхто й не просить, — не витримую його наказового тону і відповідаю йому.  — Ми з Поліною самі доберемося в універ. Їдь на свою роботу.

— Лео, доброго ранку! — вітається крізь зачинені  двері Кирило. — Розворуши будь ласка Поліну, бо я знаю, що вона спить міцно як ведмідь після випитого алкоголю. А судячи з її вчорашнього стану, випитого було чимало. В універ відвезу вас я, тож не сперечайся, а краще давайте пришвидшуйтесь. 

— Якщо в тебе справи, то не обовʼязково чекати на нас. Ми дістанемось самі. — Намагаюся переконати Кирила поїхати на роботу.

— Лео, якщо ти хочеш поговорити про це, то вийди на кухню, я лише за! — пропонує Кирило. — Крізь зачинені двері не дуже зручно спілкуватися ти так не думаєш? 

— Мені норм, — відповідаю я. 

— Як знаєш, але двері всеодно прийдеться відчинити, — задоволено каже хлопець. — Я Моцарта заберу, бо судячи з його нявчання, він просить їсти. 

Я зітхаю, бо розумію, що варіантів не має. Оцінюю себе поглядом в дзеркалі — виглядаю жахливо. Але що поробиш. Поправляю заспане волосся, щоб хоч трішки здаватися нормальною і таки відчиняю двері. Кирило повністю вдягнений. Впевнений, красивий, свіжий. Чому він такий ідеальний? Моцарт одразу біжить до нього і хлопець присідає, щоб погладити котяру. Я стою трохи далі, а коли відчуваю, як мої внутрішні мурахи прокидаються на тілі, то розумію, що Кирило переключив свою увагу на мене. Нервово смикаю до низу краї футболки, ніби вона від того стане довшою. 

— Ти так і будеш стояти там? — цікавиться Кирило, а я продовжую переминатися з ноги на ногу. 

— Здається, ти мав кота погодувати, — нагадую хлопцеві.

— Хочеш так сильно мене позбутися чи може соромишся? — цікавиться Кирило. 

— Може й соромлюся, — відповідаю хлопцеві. — Ти постійно тицяєш в мене пальцем, коли бачиш мене в одній футболці. — нагадую йому попередні рази. — Тому давай виходь вже, щоб я у ванну сходила, переодягнулася і не дратувала тебе своїм виглядом.  

— Я переглянув деякі свої погляди, — підходить ближче до мене Кирило, нахиляється і каже на вухо напівтоном. — Мені подобається бачити тебе у футболці, особливо, якщо вона моя і ти в мене вдома. 

В мене шок від його слів, бо це прозвучало надто інтимно і було схоже більше на флірт, аніж на жарт. Але хіба таке можливо? Це ж Кирило. Той самий похмурий грубіян, який назвав мене дівчиною для несерйозних стосунків. 

Моцарт знову нявчить, бо йому вже набридло чекати, коли хтось таки зверне на нього увагу і нагодує. Цього разу на його нявкіт реагує навіть Поліна. Потягується на ліжку і розплющує очі. 

—  Ей, за що ви так мною? —  сонно обурюється дівчина. 

—  Вставай, сонько. Час в універ збиратися, —  каже сестрі Кирило. —  В тебе пів години, тож поспішай.

—  Чому так мало часу? — хмуриться дівчина.

—  Було більше, але ти його проспала. Тож давай використай той, що лишився з користю. А я Моцарта нарешті погодую, —  каже Кирило і йде з котом на кухню. 

Я не наважуюся піти з ним, щоб випити каву. Не можу після його слів бути поруч. Це надто хвилююче. Невже я справді втріскалася в Кирила? 

—  Лео можеш сходити в мою ванну, а я піду до Кирила, або можемо й навпаки? —  усміхається Поліна. 

—  Ні, —  різко заперечую я, ніби мені запропонували щось протизаконне. —  Мене твоя ванна цілком влаштовує.

Швидко приймаю душ та мию голову. Позичаю в Поліни чорну футболку оверсайз, джинсові шорти, кеди та маленький рюкзак, бо не маю з собою речей для переодягання. Хто ж думав, що прийдеться ночувати не вдома? Дівчина одягається в лимоновий лляний сарафан до колін, який ми її купили та взуває босоніжки на танкетці. Виглядає чарівно. Я знаю, що після універу в неї практика у компанії Бориса і це одна з причин, чому вона декілька разів переодягалася і питала в мене який у неї вигляд. Дивно, що Кирило не помічає закоханості сестри в свого друга.