Розділ 19

— Лео, щоб з тобою зустрітися, то треба записуватися наперед. Навіть до Кирила в офіс легше потрапити, — обіймає мене Поліна. — Я так скучила за тобою.

— Я теж, — відповідаю взаємністю дівчині, — Але тиждень видався шалений, тож ніяк не могла вирватися раніше. Навчання, вирішення питання щодо гранту,  робота в ательє, вдавання фіктивної дівчини твого брата. Доречі, останнє вимотує найбільше. 

— Розумію про що ти кажеш, — підтрумує мене Поліна. — Але знаєш, я ще й досі в шоці від цієї новини і дуже хочу побачити вас “в ділі”, з усіма цими цьомиками і ніжностями. Я знаю свого брата досить добре і він вкрай рідко робить подібні вчинки і тим більше підпускає до себе настільки близько чужих людей, особливо дівчат. Тож мені здається, що ти йому подобаєшся, але він сам поки що цього не розуміє. Кирило надто довго жив в беземоційній бульбашці, а ти її лопнула, то ж тепер мій братик злиться, бо вийшов із зони комфорту. 

— Не впевнена в твоєму припущенні. Я про це, що подобаюсь йому. Ти просто не бачила як він дивиться на Вікторію, — відповідаю Поліні. — Але визнаю, що в окремих випадках Кирило може бути нормальним і навіть трішки милим. 

— Він тобі подобається? — несподівано питає дівчина. 

Я одразу червонію. Невже це так помітно. Поля — це вже друга людина, яка мені каже, що я маю симпатію до Кирила. 

— Давай відвертість за відвертість, — пропоную дівчині, бо хочу дізнатись, що у неї сталось з  Романом.

— А ти хитрюга, Лео, — усміхається Поліна, —але я не проти. Давай!

— Я  почну, — пропоную дівчині. — Так, Кирило мені починає подобатися, бо певне я трохи краще зараз його розумію. А ще твій брат красивий і якийсь надто магнетичний, тому дівчатам складно встояти перед ним. Ти би бачила як на нас в універі дивилися. Але знаєш що, твій брат цим майже не користується. Я маю на увазі, що попри гидкий характер, Кирило точно не бабій. 

— Є таке, — згоджується Поліна. — Відколи себе памʼятаю за братом завжди бігали дівчата, але він як зациклився на своїй Вікторії з 16 років, так і по нині. Це якесь його прокляття. І знаєш, вона ж не лише Кирила вимотувала. Історія почалася з того, що були собі три друга: Борис, Кирило і Артем і все завжди в них було добре, сварок та суперечок не було і дівчат ніколи не ділили між собою. А тут приїхала Вікторія, якраз коли в останніх класах були хлопці і все — прощай спокій. Усі троє втратили від неї голову. 

— Ого! — дивуюся, бо не думала, що все аж так закручено. — І Борис також?

— Ага, — киває Поліна.

— А мені видалося, що він якраз з тих, хто не входить до фанклубу Вікторії.

— На щастя Борис швидко відчув її гнилу натуру і зіскочив з теми обожнювання Вікторії, — пояснює Поліна. — А Кирило з Артемом від тоді стали конкурентами. Продовжували звісно дружити, але сама знаєш яка це вже була дружба. Вікторія періодчично обирала то одного то другого, але в якийсь момент зупинилася на Кирилу. Вони пробули разом деякий час, заручилися, планували одружитися. Артем здається змирився і віддався життю на повну. Якщо говорити про бабіїв, то його можна в топчик виділити. Добре хлопець нагулявся. Коли загинули наші батьки і Кирилу потрібна була підтримка, Вікторія знову зіскочила. Пропала, а потім ми дізналися, що вона заручилася з Артемом. Уявляєш в неї ще й була наглість надіслати нам запрошення на весілля. На яке, доречі, Кирило ходив зі мною за компанію, бо я не могла його тоді лишити на розтерзання цій акулі.

— Це якийсь жах! Як після такого можна продовжувати любити людину? — щиро дивуюся я.

— Ну, на жаль ми не вибираємо в кого закохуватися, — якось надто сумно промовила Поліна. Так, ніби їй це знайомо.

— А що між вами з Романом трапилось, що ти так його недолюблюєш? — нагадую їй своє питання, бо хочу зрозуміти в чому причина такої неприязні.

— Два місяці тому я з ним переспала, — не дуже радісно каже Поліна. — Він став моїм першим, але я не планувала, що це буде він. Я була пʼяною і злою, тому так сталося. Я думала, що він випадковий хлопець, який не знає мене і з яким я більше не перетнуся, але виявилося, що він не лише знає хто я, а й навчається на тому ж факультеті що і я. Магістратура, пʼятий курс. 

— То ти злишся, бо він не сказав, що знає тебе? — уточнюю, бо не зовсім розумію в чому суть образи.

— Так, але це ще не все, — продовжує Поліна. —  Я ночувала тоді в нього. І вранці він сказав, що закоханий в мене. І запропонував зустрічатися. Я сказала йому, що люблю іншого і що краще забути про цей випадок, але він продовжує мене діставати. Ненормальний якийсь. Тоді в парку, коли ми познайомилися, це був один з його чергових фокусів. Це вся історія.

— Поліно, ти звісно вибач мене, але це хлопцю треба співчувати, а не тобі. Ти його по-суті використала, а коли він зізнався тобі, що закоханий, то ще й відшила. Тому з твого боку якась така дивна образа.

— Я так і знала, що ти не зрозумієш, — розчаровано зітхає Поліна. — Я лише хочу, щоб він дав мені спокій. Не намагався справити на мене враження і мовчав про ту ніч.

— Пробую тебе зрозуміти,  але не виходить, — зізнаюся Поліні. —  Мені жаль хлопця. Він здається хороший. 

— Ага, хороший, але я не для нього і мене дратує його увага, — продовжує стояти на своєму Поліна.

Такої дивної образи я ще не зустрічала. Відчуваю, що Поліна сильно заплуталася і мені б хотілося їй чимось допомогти.

—  Слухай, то не моя справа, але той інший в якого ти закохана часом не Борис? — наважуюся запитати дівчину. 

— В нас сьогодні виходить не шопінг, а якийсь день зізнань та відвертостей, — каже Поліна. — Але так, ти все правильно кажеш, я закохана в Бориса. 

— А чому ви не разом? 

— Лео, це довга історія і я обовʼязково розкажу її тобі, але не зараз, бо вона  передбачає багато сліз, — невесело відповідає дівчина. 

— Сліз нам не треба, а от на шопінг дуже ще й треба. Ми й так вже заговорилися.

Наш фешн-похід торговим центром починаємо з пошуку базового гардеробу для Поліни. Це найпотрібніші речі на кожен день, які у будь-якому випадку стануть у пригоді. Дівчина повністю довірилася мені і міряє все, що я їй приношу у примірочну. Усміхається, крутиться перед дзеркалом і радіє як дитина. Плескає в долоні і хвалить мене. В кінцевому результаті ми вийшли з чотирма великими пакетами одягу лише з одного магазину. Дальше нас чекали ще декілька преміум-бутиків, де ми обрали для Поліни дві коктейльні сукні, туфлі та клатч. Усі образи я знімала на телефон, дещо викладала у сторіз одразу, а частину контенту залишили на потім, щоб обробити і використати для власного портфоліо. Для мене це хороша можливість попрактикуватися як стиліст і залишити в своєму інстаграмі приклади своїх робіт. В майбутньому може пригодитися, адже влаштуватися стилістом набагато простіше, ніж запустити власний бренд, тож я схоплююся за різні можливості. Арсену вирішую не писати, бо якщо чесно, сама не впевнена чи варто мені йти на його День народження. Так, я пообіцяла йому і не звикла відмовлятися від своїх слів, але зараз мені не здається хорошою ідеєю прийти до нього з Поліною, а сама я не піду. Поки я з Кирилом справді не треба світитися лишній раз. Не хочу бути на перших сторінках жовтих інтернет-видань.