Розділ 14

Скасовую виклик таксі. Зітхаю, бо підозрюю нічим добрим цей вечір не закінчиться. Кирило забирає мене через 15 хвилин і везе невідмо куди. Я планувала ображатися на нього і мовчати всю дорогу, але цікавість перемагає.

— І куди ми їдемо? 

— А я вже думав не запитаєш, — ледь помітно усміхається.  

— То куди?

— До мене. З ночівлею, — спокійно каже, ніби я ночую в нього через день.

— Не буде цього. Відвези мене додому. Негайно! — протестую, бо про такі речі як мінімум попереджують.

— Лео, заспокойся, — Кирило кладе свою долоню мені на коліно. Вона в міру холодна і тепла. Якраз така як треба. Мої внутрішні мурахи прокидаються від задоволення. Я замовкаю від здивування. — Молодець, — хвалить Кирило і забирає руку, а я розумію, що знову попалася. 

— Це що таке було? — намагаюся обурюватися.

— Ефект несподіванки, — спокійно каже Кирило. — Щоб ти заспокоїлася і дослухала мене, я зробив те, чого ти не очікувала. І був правий. Це спрацювало, правда ж?

— Більше не перевіряй на мені свої теорії, бо я можу перевірити свої на тобі! 

— Мені вже починати боятися? 

— Для початку можеш просто не бути придурком, — відповідаю. — Краще розкажи чого ти мене везеш до себе? 

— Мені телефонував Артем і напросився завтра на вечерю. Парну. Він прийде з Вікторією, а я маю бути з тобою. Щоб ти орієнтувалася в моїй квартирі я везу тебе до себе і покажу все. Сама розумієш, що буде дивно, якщо ти не зможеш знайти в мене на кухні келихи чи показати де що лежить. 

— Треба було організувати зустріч на нейтральні території, — коментую. — Для чого їх кликати до себе?

— Артем і так думає, що в нас не все гаразд, тому ми маємо довести протилежне. А для цього домашня атмосфера краще підходить, — відповідає Кирило. — Їжу замовимо з улюбленого ресторану Вікторії.

— Чому? — цікавлюся. 

— Що чому? 

— Чому з улюбленого ресторану Вікторії, якщо я твоя дівчина? Сам розумієш, що в нас не можуть бути однакові з нею смаки. Але, якщо ти хочеш показати своїй колишній, що все ще пам’ятаєш її  і з радістю готовий догоджати, то вперед! Ти і так минулого разу виглядав нікчемно. 

— Досить, — злиться Кирило. — Припустимо ти права цього разу. Тому замовимо щось нейтральне,  що подобається всім.

— Чому ти так хочеш догодити? — перепитую, хоча відповідь і так очевидна  — Вікторія йому не байдужа.

Кирило не відповідає. Паркується і допомагає мені вибратися з авто. Я оглядаюся навкруги, бо вперше в цій елітці. Трохи сповільнююсь і йду позаду хлопця.

— Ти швидше ходити вмієш? — дратується Кирило.

— А ти нормальним бути можеш? 

— Слухай, я і так витратив сьогодні дуже багато часу на тебе — обводить мене руками, ніби то я основна його проблема, — а в мене проєкт не закінчений для співпраці з німцями.  — дорікає. 

— Ти сам мене привіз до себе, — тицяю пальцем йому в груди, — І ідея з фіктивними стосунками твоя, тому не перекладай на мене відповідальність за свої проблеми. — Рівняюся з ним. І йду поруч. — А ще я голодна, тому замов мені дві великі піци — сирну і рибну. 

— На ніч їсти піцу? — запитально зводить брови Кирило.

— Просто замов і замовкни. Не хочу з тобою сваритися сьогодні ще й через піцу. — Кирило без особливого задоволення, але все таки робить те, що я попросила.

Квартира Кирила знаходиться на 15 поверсі. За плануванням вона схожа на Полінину, але дизайн трохи стриманіший і менше зелені всюди. Я одразу залипаю на терасі, бо вид на місто відкривається неймовірний. 

— Пішли, покажу твою кімнату, а потім хоч всю ніч стій і дивися на місто, — підганяє мене Кирило. — Піца буде за 20 хвилин.

— Показуй, — згоджуся і йду за хлопцем. — Я така голодна, що вже ладна навіть тебе з'їсти і мене не буде мучити совість за цей акт канібалізму. 

— Я швидше з'їм тебе, ніж ти мене, бо я сильніший і легко з тобою впораюся.

— Ти хочеш поговорити про те хто кого з'їсть? — глузую з Кирила. 

— Я підтримав розмову, а ти знову на мене накинулася. Ти надто експресивна, — хлопець відчиняє двері і ми заходимо всередину. — Влаштовуйся. Ванна і туалет в кінці коридору. Моя кімната навпроти. Кухню і велику вітальню ти вже бачила. Інші кімнати можеш оглянути сама. 

— Як це сама? — обуруююся. — А хіба не ти обіцяв показати і розказати все?

— Слухай, ти ж не маленька. Роздивися все, а якщо будуть питання, то запитуй. 

— Ні, ми так не домовлялися, — протестую. — Привіз мене до себе, то тепер приділи увагу і проведи екскурсію, розкажи про речі, які для тебе важливі. Жінки уважні до таких деталей і твоя Вікторія мене одразу розкусить, якщо побачить, що я орієнтуюся в твоїй квартирі як білий ведмідь в Африці. 

— З ким я зв'язався і як це все пережити, — Кирило проводить двома руками по волоссю. Я запам'ятала, що коли він так робить, значить злиться, але мені також не легко, тож нехай хоч в чомусь поступається.

Дзвінок у двері перериває наш “милий” діалог. Кирило йде відчиняти, а я роздивляюся кімнату. Акуратне ліжко, невеличка шафа, полиця з книжками, комод з дзеркалом. Просто і практично, а ще по-дівчачому, тому припускаю, що це кімната Поліни. Відкриваю шафу з надією знайти якісь домашні речі, щоб переодягнутися. Але, на жаль, там пусто. Капець, прийдеться просити якісь речі в Кирила. 

— Твоя піца приїхала, — гукає мене хлопець, — чи тобі особливе запрошення потрібне?

— Другий варіант, — огризаюся у відповідь. —Але я знаю, що ти на такі вчинки не здатний.

Кирило мовчить. Я йду на кухню. Бачу як хлопець готує собі салат з мікрогріну і запікає стейк в мультиварці. Судячи із запаху лосось або форель. Він вже встиг переодягнутися у футболку та шорти і прийняти душ. 

— Мені потрібен змінний одяг, — з порогу кажу хлопцю.