РОЗДІЛ 8. ЛЕО

За п'ять хвилин до початку концерту ми з Кирилом заходимо до філармонії. Він міцно тримає мене за руку й квапливо веде до наших місць у залі. Кирило помітно нервує, але я не кажу цього вголос — знаю, що мій коментар лише погіршить ситуацію. Я тут із конкретною метою, і мені не варто брати на себе більше, ніж просто вдавати його дівчину. Він не оцінить моєї підтримки, та й, цілком можливо, вона йому взагалі не потрібна.

Ми сідаємо на свої місця саме в той момент, коли світло в залі повільно згасає, залишаючи єдиний промінь у кутку сцени, де стоїть велике чорне піаніно.

— Я вже думав, що ти не прийдеш, — нахиляється до Кирила симпатичний блондин, що сидить праворуч від нього.

— Я ж казав, що буду, — відповідає Кирило, навіть не глянувши в його бік.

Вся його увага зосереджена на сцені й на дівчині, яка гордо сідає за піаніно, граційно кладе руки на клавіші й починає грати. Струнка брюнетка з довгим хвилястим волоссям, чорними очима та губами нафарбованими темно-червоною помадою виглядає неймовірно. Довга срібна сукня-комбінація на тонких лямках робить її образ спокусливим та трішки провокативним. 

Я не можу оцінити наскільки добре чи погано вона грає, але судячи з переповненого залу, шанувальників в неї чимало. В якийсь момент, дівчина спрямовує погляд на Кирила, міцно вхоплюється за його постать очима, й дивиться так, наче він для неї найважливіша людина в залі. Тоді чому вона його колишня?

— Я Борис, — блондин торкається мого плеча протягуючи руку позаду Кирила, який невідривно стежить за сценою пожираючи захопленим поглядом свою колишню. 

Я впевнена, що в цей момент він забув про моє існування або пошкодував, що привів мене з собою.

 — Чекав, коли нас познайомлять, але як бачиш, все треба робити самому, — пошепки продовжує хлопець. 

— Я Лео, несправжня дівчина Кирила, — так само відповідаю Борису, — Та ти й сам знаєш.

— Думаю, що ми з тобою подружимося, Лео, — тепло усміхається Борис. 

—  Замовкніть обидвоє! — загрозливо перериває нашу розмову Кирило, все ще повністю зосереджений на сцені та поглинутий атмосферою гри на піаніно.

Ні я, ні Борис не маємо бажання його злити, тож до кінця концерту сидимо з серйозними виразами обличчя, вдаючи, що ми в захваті від концерту. 

Далі все відбувається наче у прискореному фільмуванні. Тепле світло розливається залом, лунають оплески та схвальні відгуки глядачів, спалахують об'єктиви камер та телефонів. Кирило пробирається ближче до сцени, щоб вручити букет своїй колишній, а ми з Борисом виходимо надвір і синхронно видихаємо з полегшенням.

— А ти чому прийшов без квітів! — питаю в Бориса перше, що спало на думку. 

— Вікторії є кому дарувати квіти й без мене, — відповідає Борис. — А я прийшов, щоб підтримати Кирила і простежити, щоб той не наробив дурниць. Ти й сама знаєш, яким він часом буває. 

Насправді я не знаю ні яким буває Кирило, ні чому він поперся на сцену до колишньої, залишивши свою несправжню дівчину зі своїм другом. Який тоді сенс у нашій домовленості і в моєї присутності тут, якщо він за першої ліпшої нагоди побіг до колишньої? Не встигаю подумки обуритися ситуації як на вулицю виходить Кирило з піаністкою. Дівчина залізною хваткою вчепилася в його руку й не відпускає навіть тоді, коли вони підходять ближче до нас. Ще один доказ того, що я тут і не дуже то й потрібна. Кирило навіть не намагається вдати, що увага колишньої йому неприємна.

— Борисе, рада тебе бачити і дякую, що прийшов на концерт, — звертається піаністка до хлопця, ігноруючи мою присутність. 

— Будь ласка, — без щенячого обожнювання в очах відповідає Борис, переводячи докірливий погляд на Кирила. Той неохоче вибирається із захвату своєї піаністки й встає біля мене. З таким байдужим виразом обличчя як в Кирила складно повірити, що ми з ним пара і це страшенно злить мене. Сенс нашої з ним угоди в тому, щоб я вдавала його несправжню дівчину, але ніхто не попереджав мене, що несправжньою дівчиною, знехтують по-справжньому. Це огидне відчуття. 

— Вікторіє, це Лео — моя дівчина, — насилу знайомить нас Кирило.

— Лео? Я правильно почула, — перепитує Вікторія, хоча я прекрасно знаю, що все вона почула, стоячи від мене на відстані витягнутої руки. 

—  Лео — скорочено від Елеонора, але Кирилу так більше подобається, — відповідаю дівчині й міцно притискаюся до свого несправжнього хлопця, буквально змушуючи його впустити мене у свої обійми й покласти руку мені на спину. Я знаю, що в цей момент Кирило — не відштовхне, бо ми не самі. А потім нехай вже вичитує за порушення його особистих кордонів. Щоб збити нахабність з обличчя цієї піаністки я згодна навіть на такі жертви. 

Мій план спрацьовує — Вікторія миттєво перестає усміхатися. Вона повільно переводить погляд на Кирила й помічає як той незграбно, але все ж таки, відповідає на мій показушний прояв «почуттів» легким погладжуванням моєї голої спини. 

Його дотики запалюють дрібні феєрверки на моєму тілі. І якщо він не зупиниться, то є велика ймовірність, що я замуркочу від задоволення прямо зараз, а потім почуватимусь вкрай ніяково. Образа на нього змішується з дивним теплом його дотиків і добряче вдаряє мені в голову. Це наче тебе декілька разів перевернули догори дриґом на атракціоні, а потім різко поставили на ноги і вимагають бути серйозною. 

До нас підходить концертний менеджер Вікторії й скеровує на благодійний вечір, який проходить в готелі неподалік філармонії і до якого ми йдемо пішки. Я — за руку з Кирилом і Вікторія — за руку з Борисом. Здається вони всі між собою добре знайомі.

Біля дверей готелю до нас підходить високий симпатичний брюнет у чорному смокінгу та з таким же пишним букетом білих троянд, який був у Кирила перед концертом. Чоловік вручає дівчині квіти, вибачаючись, що не зміг прийти на її виступ через важливу ділову зустріч, а потім владно підтягує її до себе й цілує — натхненно й палко й Вікторія йому відповідає. Непоганий спосіб загладити вину за те, що пропустив концерт. Хоча якби мій уявний майбутній хлопець пропустив мій уявний майбутній показ мод, то одного поцілунку було б замало, щоб я йому пробачила. А взагалі, краще знаходити собі хлопців, які не пропускають важливих для тебе подій. От Кирило хоч і колишній, але відклав усі свої справи і приїхав на її концерт. Тоді чому вони не разом? Здається я думаю про це забагато ніж треба.