Лекція № 10. Події у Визвольній війні 1650-1653 років

1. Король відновлює війну

Нові воєнні дії

 Польський король не змирився з втратою великої території і відновив військові дії. Коронний гетьман Миколай Потоцький, що повернувся з татарського полону, обіцяв воювати доти, «доки вся земля не почервоніє від козацької крові».  Б. Хмельницький завершив нову мобілізацію військ, зібравши 100 тисяч козаків. До них приєдналися 50 тисяч татар кримського хана, з котрим договір було поновлено.

10-11 лютого 1651 року відбувся бій біля містечка Красне. Більш чисельна польська армія сильним ударом зім’яла загін Данила Нечая і захопила місто. Навіть поранений Нечай люто оборонявся. Він став героєм народних пісень. В середині лютого 1651 року поляки підійшли до Вінниці. Хоробро захищався полковник Іван Богун. Його козаки демонстрували хитру тактику й винахідливість. Влаштовували раптові оточення, засідки. Одного разу навіть зробили уявну «втечу»: панічно відступали і заманили польську кінноту на прикриті соломою і присипані снігом ополонки на кризі Бугу. Частина польських гусарів загинула, частина вимушена була відступити.

2.  Важка битва під Берестечком (18-30 червня 1651 року)

Початок боїв – перевага Хмельницького

Але найбільш кривавою і важкою стала битва під Берестечком (інша назва – Берестецька битва). На той час військо литовського гетьмана Я. Казимира було сильнішим (краще озброєним, укомплектованим професійними воїнами – поляками, литовцями, німцями, французами і угорцями), але козаки, зі своїми союзниками татарами, їм не поступалися.  Два тижні жаркого літа бої йшли з перемінним успіхом. Але, поки що, перевага була на боці  Богдана Хмельницького. Дуже добре проявили себе в боях козаки полковника Івана Богуна, які добре укріпили козацький табір, застосовували в боях «гуляй – городи», просуваючись поступово вперед.

Перелом в битві

 29 червня 1651 року став активніше діяти князь Ярема Вишневецький, чия кіннота, під гуркіт барабанів, хоробро кинулася в атаку на козаків.  Наступного дня, польський король наказав відкрити гарматний вогонь по наступаючій татарській кінноті.  Від такого інтенсивного артобстрілу, татари стали панічно тікати у степ. Були поранені сам кримський хан та полководець Тугай–Бей. Німецькі найманці - піхотинці прорвали козацькі ряди. Хмельницький наказав відступити за укріплення Пляшівського табору, а сам рушив у степ за відступаючими татарами, намагаючись утримати їх.

Раптом, хан наказав полонити самого Хмельницького, а його охоронців вбити. Дехто з істориків вважає, що хан вів подвійну гру, пообіцявши королю привезти  живим Хмельницького. Лише через три дні козацька старшина викупила Хмельницького з полону. Але, позбавлені генерального командування, не знаючи подальшого плану дій, козаки розгубилися, що спричинилося на результаті битви. Це була досить значна поразка козаків.

Оборона козацького табору воїнами полковника Івана Богуна                                                                Десять днів  обложені козаки,  часто під сильним дощем, мужньо відбивали атаки польських військових. Здійснювали й відчайдушні  вилазки.

  З-за відсутності Хмельницького наказним гетьманом було обрано полковника Івана Богуна.  Через деякий час стала гостро відчуватися нестача боєприпасів і питної води.  Більше стало поранених. Ситуація була майже  безвихідною.  Богун розробив план порятунку з оточення.  Він наказав лагодити переправу через заболочену річку Пляшівку.  Козаки зв’язували гілки і стовбури дерев, вимощували переправу  з допомогою возів, наметів, військового спорядження. Богуну вдалося вивести частину козацького війська  з оточеного табору.  Було врятовано 20 тисяч кіннотників й частину артилерії. Один загін козаків на переправі укріпився на маленькому острівці і захищався до кінця. Останній  козак, стримуючи поляків, отримав  чотирнадцять ран і не здався. Це вразило польського короля.  Він  обіцяв помилувати героя, але козак відповів, що про життя вже не дбає і хоче померти як воїн… Тільки за день переправи 10 липня козаки втратили  до 8 тисяч чоловік.  Польське військо захопило 18 гармат, скарбницю, булаву, прапор і печатку гетьмана.

 Додаток. Битва під Лоєвим і захоплення литовцями Києва

З півночі наступала литовська армія Я. Радзивіла. Кожне село доводилося брати з боєм, тому що багато було повсталих українських селян. 26 червня 1651 року відбулася битва під Лоєвим. Поляки і литовці зіткнулися з чернігівським козацьким загоном Мартина Небаби. Загинуло декілька тисяч козаків і сам полковник Небаба. Але Чернігів литовцям захопити не вдалося. Добре захищався й Київ під керівництвом козачого полковника Антона Ждановича. Але митрополит С. Косів і магістрат Києва умовили козаків припинити опір, побоюючись, що литовці зруйнують місто з допомогою гармат. Козаки відступили. 25 липня 1651 року Київ було захоплено і пограбовано. Спалено Поділ, в полум’ї загинула цінна бібліотека Києво-Могилянської Академії. В цей час помирає від хвороби  й польсько - шляхетський герой, ненависник козаччини Ярема Вишневецький.   1 вересня литовці залишили Київ.