Лекція № 13. Проголошення незалежності України

1. Загострення економічної і політичної ситуації 1990 року

Спроба радикальної економічної реформи

Задача корінної перебудови економіки ставилася ЦК КПРС з липня 1987 року. Була  започаткована так звана Реформа М. Рижкова і Л. Абалкіна. ЇЇ суть була виражена в трьох «с»: самостійність, самоокупність, самофінансування.

Прийняті закони «Про державне підприємство», «Про кооперацію» знову передбачали  переведення підприємств на госпрозрахунок, тісний зв'язок результатів господарчої діяльності з зарплатою робітників тощо.

Реформа призвела до створення самостійних приватних  кооперативних підприємств.  Але це мало що дало. Кооперативи були маленькі і не могли конкурувати з державними підприємствами, які зберігали монополію в економіці. Крім того кооперативи душилися надмірними податками і заборонами. Державні підприємства занадто контролювалися різними органами влади. Грошова, кредитна політика держави була слабкою, непродуманою. Це призвело до хвилі інфляції в країні з 1989 року.

 Значну шкоду нанесло невдале проведення антиалкогольної компанії. Поступово занепадало і ставало витратним сільське господарство. Колгоспи розвалювалися, а фермерських і орендних господарств ще було замало.

Велику роль у розвалі економіки СРСР зіграв поступовий вихід з країни окремих республік (наприклад, Естонії, Латвії, Литви).

Запровадження програми більш радикальних реформ – 500 днів С. Шаталіна і В. Явлінського у 1990 році теж не дало значних результатів. Всі реформи наштовхувалися могутню командно-адміністративну систему, та нерішучість уряду М. Горбачова.

Початок кінця

У 1989 -1990 рр. темпи інфляції зростали:

• дефіцит держбюджету;
• поширення натуральних, бартерних обмінів;
• зриви планових поставок;
• розриви господарчих зв’язків.

У 1990 році своїм указом М. Горбачов вимагав виконати усі господарські зобов’язання за 4 квартал 1990 року, передбачалися штрафи, санкції. Але економічна ситуація все більше виходила з під контролю. Страх перед новим, вантаж стереотипів минулого, штовхав на половинчасті рішення.

В УРСР у 1990 році обсяг виробництва значно скоротився. Національний доход упав на 1,5%.

Безсистемна, сумбурна Перебудова призвела до розвалу народного господарства Української Радянської Соціалістичної республіки. Втрачала популярність Комуністична партія України.               

У 1989 році пішов у відставку 1 секретар Володимир Щербицький, КПУ очолив більш демократичний Володимир Івашко (час перебування на посаді 1989-1990), а згодом Станіслав Гуренко (1990-1991). КПУ покинули сотні тисяч її членів, але вона залишалася ще досить могутньою (понад 3 млн. чоловік).

Новий склад Верховної Ради і Декларація про державний суверенітет

У березні 1990 року, після нових виборів до Верховної Ради  проти КПУ сформувалася міцна опозиція з представників НРУ, УГС, УРП, «Меморіалу» і навіть групи демократичних комуністів - «Демократичного блоку». Що стосується парламентської більшості, то вона об’єдналася в депутатську групу «За Радянську Україну» (239 депутатів, комуністи ортодоксальні і прогресивні, на чолі соціаліст Олександр Мороз).

 У цей період, міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички.

 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. Була прийнята Декларація про державний суверенітет Російської Радянської Соціалістичної республіки, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки.

Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, 16 липня 1990 року XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР». Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. Цей документ мав певне значення.

По-перше, це фактично була програма побудови  майбутньої незалежної держави. По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах СРСР. Через місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла Декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української Декларації про побудову самостійної держави.

3 серпня 1990 року було затверджено Закон УРСР про економічну самостійність Української РСР - народ має право на національні багатства і національний доход.