Лекція № 4. Україна в епоху десталінізації

1. Внутрішньополітичне становище в УРСР на початку 50-х років

Альтернативи розвитку країни

Завершення післявоєнної відбудови народного господарства не призвело до послаблення командно-адміністративної системи з її традиційно жорсткими методами управління. Сталінський уряд на провідні посади ставив слухняних виконавців волі вождя.

У грудні 1949 року Микиту Хрущова було звільнено з посади  1 секретаря Комуністичної партії більшовиків України. Новим керівником КП(б)У став Леонід Мельников (перебував на цій посаді до червня 1953 року). Головою Ради міністрів УРСР було призначено Дем’яна Коротченка.

На ХІХ з’їзді ВКП(б), який відбувся у жовтні 1952 року, було затверджено новий п’ятирічний план і перейменовано ВКП(б) у КПРС (Комуністичну партію Радянського Союзу), а КП(б)У, відповідно, в КПУ (Комуністичну партію України). Черговий з’їзд КПУ лише продублював основні рішення ХІХ з’їзду КПРС.

Раптова смерть Йосипа Сталіна, про яку було оголошено 5 березня 1953 року, породила розгубленість й природне відчуття горя в народних масах. Але й з’явилася надія на подальший демократичний розвиток країни.

В СРСР розгорнулася закулісна політична боротьба за владу між претендентами на пост лідера:

Лаврентій Берія (міністр внутрішніх справ СРСР, куратор органів держбезпеки)

Популістські обіцянки «косметичних» реформ. Наяву схилявся до жорстокої кривавої диктатури сталінського типу.

Микита Хрущов (1 секретар московського обкому КПРС)

Були надії на пом’якшення режиму і подальший демократичний розвиток країни.

Георгій Маленков (заступник голови Ради міністрів СРСР; тимчасово- голова Ради міністрів СРСР)

Г. Маленков – типовий чиновник-виконавець, який тимчасово головував на всіх засіданнях і власне продовжував «сталінську лінію» в керівництві. З ним пов’язували небезпеку «застою» в країні і відмову від прогресивних реформ.

Плани державного перевороту

Міністр внутрішніх справ Лаврентій Берія розпочав підготовку перевороту в країні, намагаючись поставити на провідні пости в республіках СРСР «своїх людей». У червні 1953 році Берія домігся увільнив Л. Мельникова з посади. Першим секретарем КПУ став херсонець Олексій Кириченко. Також на різні посади були призначені «люди Берії», його прихильники: генерал - лейтенант Павло Мешик (міністр внутрішніх справ УРСР) і генерал – лейтенант Соломон Мільштейн (заступник міністра внутрішніх справ УРСР). Вони стали готувати переворот і захоплення влади в країні, зокрема в УРСР.

Плани Берії вдалося зірвати. Начальник Львівського управління МВС, герой партизанського руху генерал Тимофій Строкач з ризиком для життя зумів попередити Микиту Хрущова про підготовку перевороту.

У червні 1953 року на засіданні Президії ЦК КПРС у Москві М. Хрущов і Г. Маленков звинуватили Л. Берію у антипартійній і антидержавній діяльності. Берія і його приплічники були заарештовані і позбавлені посад. Пізніше їх судили й за заподіяні злочини, зловживання владою та розстріляли.

Перемога Микити Хрущова

У боротьбі за владу в СРСР отримав перемогу Микита Хрущов. На його бік перейшов Г. Маленков, його підтримав відомий маршал Г. Жуков, генерали, 1 секретар КПУ О. Кириченко і ще ряд видних партійців.

У вересні 1953 року Микиту Сергійовича Хрущова було обрано 1 секретарем ЦК КПРС. Хрущов відновив регулярність скликання з’їздів партії і пленумів ЦК.

Почався поступовий відхід від тоталітаризму і  проведені перші демократичні перетворення.

2. Перші кроки десталінізації

Необхідність кардинальних змін

 Чудово розуміючи, що подальше перебування країни в рамках тоталітарного режиму суперечить самій суті соціалізму, М. Хрущов заявив про необхідність «подальшого поліпшення роботи партійних державних і громадських організацій, зміцнення радянської законності». Також М. Хрущов розумів необхідність згортання і подальшого скасування ГУЛАГу. Тримати таку велику кількість людей в таборах було не лише несправедливо, але й небезпечно.

Перші демократичні перетворення: