Історія про Жертву

У сумній хатці із трохи похиленим дахом жив чоловік по імені Жертва. Батьки його померли, як він ще був підлітком, з того часу Жертва хазяйнував сам. В хаті було все обставлено бідненько, дуже по-простому. На стіні висіло надбите дзеркало, один кут якого відколовся, а по самому дзеркалі пішла тріщина. Воно впало і надбилось, ще як Жертва ходив в молодші класи, і на нове дзеркало його так і не замінили.  Казали, що воно майже ціле і ще може служити. Кожного ранку Жертва вставав до школи і дивився у розбите дзеркало, коли збирався і поправляв на собі шкільну форму. Лице його на ньому було розрізано навпіл - він окремо дивився спочатку на праву, а потім на ліву частину свого обличчя. Коли Жертва подорослішав і почав ходити на роботу, то як і колись в дитинстві, він  вранці дивився на себе у те саме розколоте дзеркало, лишень по ньому з часом  пішло ще  більше прожилок тріщин. Він так звик бачити себе у тому половинчатому дзеркалі, що як колись десь ненароком ловив свій погляд у цілому люстрі, то не міг себе одразу впізнати, йому здавалось, що на нього дивиться із задзеркалля якийсь незнайомий чоловік.  

У вітальній стояв зелений тапчан, в якому ще його покійний дідо колись пропалив папіросами дірки. Жертва малим  запихав і крутив в тих дірках пальцями, уявляючи собі що то кратери місяця. Пізніше приходячи із роботи та повечерявши, він інколи ловив себе на тому, що далі машинально намацував на поверхні дивана ті випалені дірки і водив по них пальцями. Стіл, ліжко, дерев'яна фарбована шафа, комод, крісла, фіранки на вікнах, глиняні горщики для кімнатних вазонів  - усе залишилось незмінним у будинку з десятого дня народження Жертви. Він добре пам'ятав, як саме перед його десятим днем народженням до спальні занесли нову шафу і купили 4 крісла.  З того часу усе в хаті застило, меблі немов приросли до підлоги і пустили в неї коріння.   

На  стіні у золотій рамці висіла картина квітучого саду магнолій: пишні  білі та молочно-рожеві квіті обліпили всі дерева. Усе буяло весною та радістю, хотілось бігати між тими квітчастими деревами і бавитись у квача.  Жертва любив дивитись на картину, коли робив уроки і уявляв собі, що білі квіти  -  це  голуби, які обсіли гілки, щоб перепочити. Йому здавалось, що він навіть чує, як вони воркують. 

Поки була  жива мама -  вона прибирала, мила вікна, прала штори і фіранки, пересаджувала вазонки, коли її  не стало -  речі немов зрозуміли, що про них більше ніхто не дбає  і почали занепадати. Вони вкрились якимось тонким сірим інієм, який не вдавалось змити. Жертва з батьком підмітали підлогу, інколи навіть її мили,  вологою ганчіркою змахували по кілька разів у рік пил зі стола та шафи, але незважаючи на те, хата  втратила якийсь блиск; поливали вазонки - та вони все одно засохли.  Коли одного разу до Жертви завітав в гості колишній однокласних, то здивувався запустінню, сірості і убогості усього в домі. 

Сім'я Жертви не була ні багатшою, ні біднішою від усіх інших. І дім у них був такий, як і в сусідів, правда, в якийсь момент трохи на один бік перекривився дах, і город був за домом, де можна було посадити якийсь овоч. Але Жертва лишень чув з самого дитинства, що нема грошей, треба ще трохи поекономити, таке ми собі позволити не можемо, відкладемо покупку на потім.  З дому нічого не викидалось, бо могло ще колись пригодитись, усе ремонтувалось, підпиралось палкою, перемотувалось шнуром, підклеювалось. У кухонній дверці відламалась ручка, і батько на її місці прикрутив грубий дріт, за який треба було потягнути, щоб вона відчинилась; на столі якось свічкою пропалили  чорну дірку і  на неї пересунули серветку; від каструлі десь загубили  кришку і  в ній почали готувати, накриваючи каструлю дощечкою для нарізання хліба, щоб вода швидше закипіла. Не було і мови, щоб позбутись надбитих горняток чи тарілок, усі далі продовжували їсти  вилками, у яких відламався один із зубців. Усього було шкода, речам просто не давали піти на їх законний покій, після того, як вони відслужили.  З часом на майже усіх меблях чи хатньому приладді з'явились подряпини, плями, дірки, латки, тріщини, щербатість. Жертва пив чай із надбитого горнятка, батько  - свою ранкову каву із філіжанки з відколотою  ручкою. Кухонний стіл, ніжка якого почала хитатись, просто підперли грубим, складений вчетверо картоном і старались більше з того боку не накладати тарілок.  

На фарбування брами теж шкодували грошей. ЇЇ малювали не частіше, ніж  раз в десять років. Фарба за той час вицвітала, втрачала свій колір і починала відлущуватись тонесенькими шарами.  За хатою стояли поскладані дрова,  ніколи не доходили руки, щоб збудувати  на ними якесь перекриття з дашком, і коли падав подовгу дощ, треба було заносити до хати і сушити дрова  по кілька днів перед тим, як розпалити ними грубу.   На городі на паркані висіли два відра, вони вже давно поржавіли, ржа майже з'їла усе дно, але їх тримали, може  в них колись щось прийдеться принести. Попри паркан росло кілька кущів смородини та малини, але якось ніколи не вистачало часу їх підрізати, все було ніколи, і з кожним роком родилось все менше та менше ягід. 

Але навіть у них не вдавалось відремонтувати деякі предмети. В якийсь момент речі просто починали бунтувати, вони відмовлялись служити далі і просили їх нарешті залишити в спокої   - і тоді їх відносили в підвал.  В кінці нього  горіла одна тьмяна запорошена лампа. До підвалу заносили якусь  наступну безнадійно поламану і стару річ і скидували її на купу мотлоху, що збирався там десятиліттями.  Потім обертались, вдаряли рукою по вимикачі і захряскували двері. Про річ в  наступну  ж  мить назавжди забували і вона  врешті-решт могла заснути.  Так комора за коморою, рік за роком підвал заповнювався сміттям. Те саме продовжував робити до кінця свого життя  і Жертва. Він теж зносив увесь непотріб до підвалу. Одного дня, як тільки Жертва ввімкнув лампу, жарівка з тріском перегоріла, і він опинився у повній темноті. Годі було добратись до кінця підвалу, щоб замінити лампу, усе було захаращено дрантям і він навпомацки скинув поламану  річ на купу і зачинив за собою двері. Підвал і далі продовжував набиватись непотребом, який все ближче підбирався до виходу.