ІІІ

Я підхопила свою недопиту каву і понесла чашку на кухню….

вона йшла слідом…. мовчки….

не знаю, як змогла тоді, біля дверей, вимовити слово «привіт», вона відповіла… серце досі в молекулярній грудці… не слухає мене… я падаю в бездонну прірву зараз…. так далі не можу… зовсім не можу…..

Я запропонувала їй каву… все так само з молоком… або чай…. вона кивнула схвально… мовчки підійшла до плити… поставила чайник…. зелений чай із цукром….

Потім усе так само мовчки вона просто дивилася на мене, ніби намагаючись у моїх очах щось прочитати…. а що я? Там настільки все боляче й нескладно… що навіть великі філософи минулих років не зможуть розгадати всього того, що зараз там коїться…

Присіла за стіл на кухні…. вона теж…. кухня в мене не зовсім велика… у світлих переливчастих тонах…. круглий скляний стіл…. м'які стільчики з шкіряною оббивкою… там трохи далі — невелике вікно, на підвіконнях білі горщики з квітучими рослинами…. ліворуч холодильник монотонно буркоче… на ньому три магнітики із зображенням тих міст, де я раніше бувала…. вона мигцем було затримала там погляд, а після опустила його на чашку із заваркою, поставлену перед нею на столі… чайник майже закипів…. з його горлечка сочилася біла пара….

Подумки вилаяла себе зараз за таке нестерпне мовчання. Навіщо вона прийшла…? Боюся запитати, просто проявляю гостинність і ніжність….

Анно…. Анно…. волає німо моя душа…. а голос застряг десь на денці горла й прикинувся мертвим…

На кухні втомлено й трохи ліниво пришвартувався сірий кіт…. він підійшов до ніг Анни, потерся об неї своїм тілом і мазнув мокрим носом по її білій шкарпетці… мене це трохи розсмішило… я побачила, як Анна подивилася вниз собі під ноги… «Привіт, мій милий… як у тебе справи…?» почала вона ласкаво, і я здригнулася… дивилася на ці жести ледь дихаючи… мій котик зараз, мабуть, безмежно щасливий, що його тискає у своїх руках найкрасивіша дівчина на цій планеті… та й у Всесвіті взагалі….

Анна притиснула до себе мого пухнастого співмешканця й посміхалася йому…. посмішка… прекрасна…. ніжна…. незабутня….

«Я так хочу, щоб твоє серце стало моїм домом….» ці слова зараз у моїй голові, коли я дивлюся на неї…

Чайник закипів. Ненеспішно налила їй окропу в чашку, і миттєво кухня наповнилася ароматом квітів і ще якоїсь солодощі…. поставила поруч блюдце з смачним печивом.. запитала в неї, чи не хоче вона їсти? У мене є чудова піца й курятина… вона негативно похитала головою…. добре…. тепер просто треба спокійно запитати про мету її візиту… сподіваюся, вона не вчепиться в моє горло й не скаже, що я ненормальна….

Вона випустила кота з рук і, вставши зі стільця, підійшла до рукомийника ополоснути руки…. я мовчки спостерігала за всім цим…. потім узяла в дві руки чашку чаю, дбайливо обхопивши її стінки довгими пальцями… усе в тому ж щемливому безмолвії Анна вткнулася спиною в стіну поруч із холодильником… її очі були спрямовані на мене…. я залпом допила свою вже холодну каву, тихо запитала її про роботу. Очі в очі досі….

Дівчина навпроти ковтнула чай. Судячи з виразу обличчя, він їй дуже сподобався. Потім ще раз торкнулася губами до кухля. Через секунду Анна поставила кухоль на місце й запустила свою руку в ліву кишеню джинсів, у яких вона дуже добре виглядала. Втомлююче мовчання… незвична напруга…

Тепер у її руці я побачила вчетверо складений клапоть білого, трохи потертого аркуша, який був простягнутий у моєму напрямку… я здивовано поглянула на нього, запитала, що це? Вона тихо мовила… «Прочитай….!»

Ну що ж…. сумирно й покірно я прийняла це.

Не скажу, що мені було легко розгортати цей клапоть, мабуть тому, що боялася чергового болю…. там щось однозначно написано…. напевно, щось неприємне й важке для моєї душі…

Дві сторони аркуша формату А4 були виписані рівним красивим почерком, що, безсумнівно, належав Анні. Вона мовчала. Зверху правого кута була зображена дата «04.09.2016 року»….. Я почала читати…

«04.09.2016 рік»

«Що таке кохання? Кожна людина наділяє це слово своїм особливим "змістом". Для когось кохання — це безневинна пристрасть, для когось — нескінченна вервечка романтичних подій, для когось — немислимі, безумні вчинки. Момент, коли ти з'явилася в моєму житті, для мене став дивовижним відкриттям — я зрозуміла, що таке кохання для мене. З першого дня нашого знайомства в грудях тріпочуть ніжні, світлі почуття, що посилюються з кожним твоїм дзвінком, повідомленням, з кожною зустріччю. Зараз я можу провести чітку межу між почуттям симпатії, закоханості й почуттям кохання, яке я відчуваю до тебе.....»

Що це? Кому це? Я продовжила….

«....Я тебе люблю! Моє кохання — це не сон і не казка. Моє кохання — це щось невідчутне, це єднання душ. Його не можна виміряти кількістю наших зустрічей, якихось твоїх вчинків, подарунків та іншою романтичною нісенітницею. Я люблю кожну рисочку твого обличчя, кожну мить наших часом коротких зустрічей. Знай, мої почуття не залежать від того, чи поруч ти, вони не охолонуть, навіть якщо нас розділятимуть тисячі кілометрів. Мені в першу чергу важлива духовна близькість, але коли ти далеко, я часто заплющую очі й відчуваю тебе поруч, твоє переривчасте дихання, твій ніжний голос.....»

Я зараз нічого не розумію…. кому це написано? Про кого Анна думала в цей момент? Я відсторонюю від себе лист… він, безсумнівно, просочений ніжністю… я нічого зараз не розумію…. Дівчина навпроти стоїть і просто дивиться на мене…. не розрізняю в ній якихось емоцій…. вона просто дивиться…. а я нічого зараз не розумію…. я продовжила….

«....Ти моє повітря. Я хочу жити для тебе. Мені важливо знати все про тебе, про твої переживання й мрії. Я буду вдячна, якщо ти дозволиш мені розділити з тобою кожен момент твого життя, неважливо, буде він сумним, повним прикрощів, чи радісним. Ти для мене все! До нашого знайомства я й уявити не могла, що можна знати людину настільки добре й одночасно відчувати, що в ній ще стільки нерозгаданого. Я люблю те почуття, коли ти поруч, адже з тобою можна не ховатися під маски, можна бути самою собою, говорити на будь-які теми.....» Чорт…. я не розумію…. моя душа стиснулася….. щось усередині розлилося вогненною лавою…. я нічого зовсім не розумію….