Хребет Дракона

До підніжжя Хребта Дракона вони дісталися ближче до вечора.
Гори здіймалися над ними величезною стіною. Поміж скель виднілася вузька стежка, яка вела вгору.
Тай зупинився.
— Далі пішки.
— А ми й так усю дорогу пішки, — нагадала Мія.
— Я про те, що звідси вже точно не заблукаємо.
Шива глянула на нього.
— Після вчорашнього я б не була такою впевненою.
— Дякую за підтримку.
Лянь Чен тихо засміявся.
Вони почали підійматися.
Чим вище піднімалися, тим тихіше ставало навколо. Навіть вітер ніби стих.
Нарешті стежка вивела їх на широку кам'яну площадку.
Попереду стояли великі ворота, висічені просто в скелі.
На них був зображений дракон.
Тай підійшов ближче.
— Ми прийшли.
Мія дістала Печатку.
Вона ледь помітно засвітилася.
— Схоже, вона теж знає.
Шива усміхнулася.
— Тоді, може, цього разу вона сама покаже дорогу?
Щойно Мія зробила крок уперед, ворота повільно відчинилися.
За ними стояли двоє драконів у людській подобі.
Один із них подивився на Печатку, а потім на Мію та Тая.
На його обличчі з'явилася усмішка.
— Нарешті…
Другий зробив крок уперед.
— Ми вас дочекалися.
Мія міцніше стиснула Печатку.
Тай поглянув на неї.
Вони обоє знали, що ця мить рано чи пізно мала настати.
Тай вийшов уперед.
— Ми прийшли повернути те, що належить вам.
Мія простягнула Печатку.
Старший дракон прийняв її обома руками.
На мить навколо стало тихо.
А потім гора ніби відгукнулася глухим відлунням.
Печатка засвітилася.
Дракон подивився на них.
— Ви навіть не уявляєте, скільки років ми чекали цього дня.
Тай усміхнувся.
— Якщо чесно, ми теж чекали.
Мія тихо засміялася.
— Тільки ми не знали, що саме чекаємо.
Дракон повернувся до воріт.
— Тоді заходьте. Вам є що розповісти.
Тай глянув на Мію, Шиву та Лянь Чена.
— Схоже, наша подорож закінчилася.
Мія похитала головою.
— Ні.
Вона усміхнулася.
— Ця частина — закінчилася.
І всі четверо зайшли за ворота Хребта Дракона.