Таємна печера

Ранок настав тихо.
Бай Лу майже не спала.
Усю ніч у голові крутилися уривки, які ніяк не хотіли складатися в цілісну картину.
Мія.
Тай.
Білі квіти.
Вона не розуміла, чому ці речі пов'язані між собою.
На кухні вже сиділа Шива.
- Ти теж не спала? - запитала вона.
- Майже.
Бай Лу сіла навпроти.
- Шива...
- Що?
- Хто така Мія?
Шива на кілька секунд завмерла.
Вона знала, що рано чи пізно це питання прозвучить.
Але не очікувала, що так скоро.
- Ти.
Бай Лу насупилася.
- Я?
- Так.
- Тоді чому я не пам'ятаю цього імені?
Шива не встигла відповісти.
Двері відчинилися.
На порозі стояв Тай.
- Вибачте, що втручаюся.
Він перевів погляд на Бай Лу.
- Учора я почув слово «Мія».
Бай Лу напружилася.
- Це моє ім'я?
- Шива сказала, що так.
Тай замовк.
- Але я не розумію, чому воно мені знайоме.
Шива поглянула на нього.
- Можливо, тому що ви були знайомі раніше.
Тай нічого не сказав.
Він і сам це відчував.
Лянь Чен з'явився за його спиною.
- А тепер, коли всі нарешті прокинулися, у мене є одна новина.
Шива підняла брову.
- Яка?
- Учора ввечері я розпитував людей у селі.
- І?
- За кілька годин ходьби звідси є місце, про яке майже ніхто не говорить.
Тай подивився на нього.
- Що за місце?
- Таємна печера.
Бай Лу відчула дивне поколювання в пальцях.
- Чому вона таємна?
- Тому що її ніхто не шукає, - відповів Лянь Чен. - Люди обходять ту місцевість стороною.
- Чому?
- Кажуть, колись там зникли кілька людей.
Шива скептично примружилася.
- І ти вирішив, що нам саме туди?
- Я вирішив, що нам варто хоча б подивитися.
Тай мовчав.
Він не знав чому, але почувши про печеру, відчув те саме, що вчора біля цього будинку.
Наче чергова невидима нитка потягнула його вперед.
- Я піду, - сказав він.
Бай Лу подивилася на нього.
- Я теж.
Шива одразу заперечила:
- Ні.
- Чому?
- Тому що після вчорашнього ти ледве стояла на ногах.
- Я вже нормально себе почуваю.
- Бай Лу...
- Я піду.
Шива зрозуміла, що сперечатися марно.
Вона зітхнула.
- Тоді я з тобою.
Лянь Чен усміхнувся.
- От і чудово. Компанія зібралася.
Тай подивився на Бай Лу.
Вона зустріла його погляд.
Жоден із них не знав, що чекає попереду.
Але вперше за багато років Тай ішов не навмання.
І Бай Лу вперше відчувала, що її минуле більше не залишиться похованим.
Через кілька годин вони вирушили з села.
Дорога вела в ліс.
Спочатку все було спокійно.
Але чим далі вони заходили між дерева, тим тихішим ставав ліс.
Навіть вітер майже зник.
Лянь Чен зупинився.
- Далі.
Попереду між камінням виднівся вузький прохід.
Тай підійшов ближче.
На одному з каменів був вирізаний старий знак.
Бай Лу побачила його - і завмерла.
- Я це знаю.
Шива повернулася до неї.
- Що?
Бай Лу торкнулася знака пальцями.
- Не знаю.
Вона заплющила очі.
І цього разу спогад прийшов чіткіше.
Темна печера.
Вогонь.
Чийсь голос:
- Не відкривай її.
Бай Лу різко відсмикнула руку.
Тай схопив її за плече.
- Що ти побачила?
Вона подивилася на нього.
- Нас.
- Що?
- Я бачила цю печеру.
Тай перевів погляд на темний прохід.
І вперше за довгий час його пам'ять відповіла не болем.
А одним коротким, але чітким відчуттям.
Вони вже були тут.