По той бік дверей

Кроки за дверима стихли.
Бай Лу не відводила погляду від входу.
Вона сама не розуміла, чому раптом стало важко дихати.
- Ти чуєш? - тихо запитала вона.
Шива кивнула.
Хтось стояв за дверима.
Потім пролунав голос:
- Перепрошую. Чи можна запитати дорогу?
Бай Лу завмерла.
Цей голос...
Вона не знала його.
Принаймні розум казав саме це.
Але щось усередині відгукнулося так сильно, що вона мимоволі піднялася.
Шива перехопила її руку.
- Зачекай.
- Чому?
- Не знаю.
Шива сама не могла пояснити свого занепокоєння.
Вона підійшла до дверей і відчинила їх.
На порозі стояли двоє чоловіків.
Першого вона вже бачила з вікна.
Другий стояв трохи позаду.
Лянь Чен чемно кивнув.
- Вибачте, що турбуємо. Ми шукаємо місце, де можна переночувати.
Шива подивилася на Тая.
Він мовчав.
Його погляд був спрямований кудись за її плече.
На Бай Лу.
Вона стояла посеред кімнати.
Тай дивився на неї кілька секунд.
Нічого не сказав.
Але в його голові щось раптом боляче ворухнулося.
Білі квіти.
Чийсь сміх.
Тепла долоня.
Ім'я.
Він не зміг його згадати.
Лише відчув дивну впевненість:
він уже бачив цю дівчину.
Бай Лу теж дивилася на нього.
Її серце билося все швидше.
Вона не знала цього чоловіка.
Не пам'ятала його.
Але чомусь хотілося плакати.
- Ви знайомі? - тихо запитав Лянь Чен.
Ніхто не відповів.
Шива перевела погляд з одного на іншу.
І саме тоді зрозуміла те, чого не хотіла навіть припускати.
- Тай...
Бай Лу здригнулася.
Ім'я прозвучало так, ніби його хтось прошепотів просто їй у вухо.
Вона подивилася на Шиву.
- Ти знаєш його?
Шива не встигла відповісти.
Тай зробив крок уперед.
- Ви сказали... моє ім'я?
Шива мовчала.
А Бай Лу раптом прошепотіла:
- Тай.
Цього разу вже сама.
Тай завмер.
Він дивився на неї, не розуміючи, чому це ім'я, яке він сам давно забув, раптом прозвучало з її вуст так природно.
- Звідки ти мене знаєш?
Бай Лу похитала головою.
- Не знаю.
І саме ця відповідь налякала їх обох.