Те,що він не забув

Тай шукав її всюди.
Гори.
Ліси.
Старі поселення.
Забуті дороги, якими вже багато років ніхто не користувався.
Він ішов туди, де чув хоча б найменший слух.
Де хтось бачив самотню дівчину.
Де хтось чув про незнайомку, яка не пам'ятала свого минулого.
Де хтось згадував ім'я, яке могло бути пов'язане з нею.
Але щоразу — нічого.
Минув рік.
Потім другий.
Потім ще один.
Для звичайної людини це були б роки життя.
Для Тая — лише чергові сторінки нескінченного пошуку.
Він не старів.
Не втомлювався настільки, щоб зупинитися.
І не збирався зупинятися.
Одного разу, шукаючи її в горах, він натрапив на розбійників.
Їх було багато.
Тай не збирався затримуватися.
Але вони вирішили, що самотній мандрівник стане легкою здобиччю.
Бій був коротким.
Та один із нападників вдарив його зі спини.
Тай похитнувся.
Наступної миті втратив рівновагу й упав.
Голова сильно вдарилася об камінь.
А далі — темрява.
Коли він прийшов до тями, навколо вже нікого не було.
Він піднявся на ноги.
Озирнувся.
І раптом зрозумів, що щось не так.
Він пам'ятав своє ім'я.
Пам'ятав, хто він.
Пам'ятав, що є драконом.
Пам'ятав багато речей.
Але в його голові з'явилася порожнеча.
Він намагався згадати, куди прямував.
Навіщо опинився в цих горах.
Кого шукав.
Нічого.
Тай довго стояв посеред дороги.
А потім побачив у своїй руці стару річ, яку носив із собою.
Він не знав, навіщо вона йому.
Але чомусь не міг її викинути.
І тоді всередині щось відгукнулося.
Знайти.
Кого?
Він не знав.
Навіщо?
Теж не знав.
Але знав одне.
Він повинен когось знайти.
Тай підняв голову.
— Я забув...
Він замовк.
На мить заплющив очі.
Перед ним промайнуло чиєсь обличчя.
Зникло.
Він спробував утримати його в пам'яті.
Не зміг.
— Хто ти?..
Відповіді не було.
Та наступного ранку Тай знову вирушив у дорогу.
Він не пам'ятав її імені.
Не пам'ятав, ким вона була для нього.
Не пам'ятав, чому її пошуки стали найважливішою справою його життя.
Але продовжував шукати.
Бо іноді серце пам'ятає те, що розум уже втратив.