16 глава.

Процесія зайшла до покоїв. Їх зустріла вітальня, занурена в теплі відтінки бурштинового світла. Навпроти дверей виднілося невелике подовжене округле віконце, за яким стояли плетені з гнучких гілок крісла та столик. Поруч із вікном — пуста рама без дверей.

Посеред кімнати — плетені меблі: столик і крісла з м’якими подушками на сидіннях. Навколо гармонійно вписувалися невеликі кам’яні комоди, на яких красувалися статуетки змій та кількох незнайомих створінь.
Антресоль була вбудована просто в кам’яну стіну, ніби виросла з неї. Гладкі породи, відполіровані роками часу та магії, утворювали природну нішу. Здавалося, що полиця — частина живого тіла печери, яке відкриває свої таємниці лише тим, кого визнає.

З обох боків кімнати були двері: одна біля антресолі й дві навпроти неї. На стінах тягнулися невибагливі візерунки.

— Наче свято Падолист почалося, — посміхаючись прокоментувала Міла, роздивляючись дещо дивний інтер’єр.
— Падолист у Зміїному королівстві… Непогана назва для сатиричного вірша, — хмикнула Роза.

Очі Міли заметушилися, бігаючи по кімнаті. Зрештою вона не витримала й почала заглядати в комоди та відчиняти дверцята.

Усю підлогу вкривав пухнастий килим із візерунком, ніби витканим із червоної зміїної шкіри.
На деяких предметах меблів і декору виднілися невеличкі виступи зі змінної луски — видовище водночас дивне й заворожливе.

Лампи висіли високо, але світили м’яко.
Усередині них кристали:
переливалися, реагували на рухи,
приглушували або посилювали світло за бажанням господарів.

Наарі не люблять висоту. Вони надають перевагу широким низьким подушкам, лежанкам у формі півмісяця, «хвилястим» лавам, що імітують рух змії. Та плетенним міблям.

Подушки — м’які, шовковисті, смарагдового й золотистого кольорів, з орнаментом луски.
Одна зі стін виглядала як величезна зміїна шкіра, хоч була зроблена з полірованого каменю. Її торкаються перед сном — це вважається ритуалом очищення.

А ще — рослини, що світяться лише в темряві, замінюючи світильники.