«Історія кохання. Загублені душі»

Тихе передмовлення про зустріч душ

Тиша. Саме з неї все починається.

Не з гучних зізнань, не з обіцянок на все життя — а з тиші всередині.

У якій ти раптом чуєш… себе.

Або когось, кого давно знаєш — але ще ніколи не зустрічав.


 

Вікторія не шукала любові. Вона шукала частинку своєї душі — ту, що давно відчувала: у снах, у тінях на вулиці, на сторінках книг, у чиїхось очах. Але завжди — не до кінця.

Вона знала: справжня зустріч почнеться не з квітів, а з тремтіння в грудях.

Коли мовчання скаже більше, ніж будь-які слова.


 

Вона жила у маленькому селищі. Просте життя, тихі вечори, робота, турботи, син…

Але десь глибоко щось тягло її до зірок.

Особливо вночі, коли на годиннику з’являлось 11:11, 22:22 або 4:44.


 

Цифри. Вона не знала чому, але вони були як дорожні знаки.

Як шепіт Всесвіту: «ти на правильному шляху».


 

У ті миті їй здавалося, що повітря стає густішим.

Що між світами — тонка тріщина.

Що її душа — зовсім поруч із іншою.


 

А потім вона відкрила Tinder.

І Алекс — той, хто ніколи не писав першим — написав їй.

31 березня.

Чому? Він сам не знав.


 

Щось у ній — притягнуло його.

Щось… рідне.


 

Перше повідомлення — польською. Відповідь — чеською.

А потім — російська, українська,

і тепле, невидиме відчуття:

ми говоримо однією мовою. Навіть коли мовчимо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше