1.

Київ, 7:21, неділя

-Вікторія, ти там встала? – Кричить Андрій та одночасно стукає в двері.-Ти вчора казала, що у тебе якась важлива зустріч. Хвилююсь щоб ти не запізнилася. - І він все одно продовжує стукати в двері.

Піднімаюся з ліжка та йду до двері. Відкриваю її та бачу задоволене лице свого старшого брата.

-Ненавиджу тебе. – Обходжу його та йду до кухні. А він тим часом йде за мною.

-І тобі доброго ранку.

-Я ще б спала.. – Дивлюсь на годинник який на правій руці – 20 хвилин. Але ж ні, тобі треба мене розбудити. – наливаю собі стакан води.

-І в скільки твоя та зустріч? – Питає брат сідаючи на стілець навпроти мене.

-11:30

-Оо, завезеш мене до пацанів?

-Ні.

-Чого? – Його обличчя змінилося за секунду. Якщо я його підвезу то по дорозі знайдуться його друзі яких теж треба підвести. Сьогодні все повинно піти по моєму плану.

-Андрій тобі 26 рочків, я думаю тобі вже відомо про «самообслуговування».

-Ну Віка – Він починає робити дурацький погляд собаки, чи як там його називають – будь ласочка.

-Сніданок ти готуєш собі там. І так, ти знаєш що цей погляд на мене не діє. –Піднімаюся з стільця та збираюсь йти до своєї кімнати. Але я чую що ззаду лунає його голос.

-Тобі вже казали, що ти жорстока?

-Так, кожен день. – Закриваю двері які ведуть до моєї кімнати. Через 4 години я маю бути на місці. До 11:30 в мене є +- 3 години щоб привести себе до ладу та вдягнутись, а тоді поїхати поснідати.

Київ, 9:47, неділя

Вийшовши з ванни я пішла до гардеробної. Я сьогодні вділа чорні брюки, червоний топ, чорний піджак та звісно ж чорна сумочка. Резюме в папці, а папка в сумці. Легкий макіяж та червона матова помада придають упевненості. Вже дійшовши до вхідної двері взуваю чорні лакові туфлі.

-Чесно кажучи я б не сказав що ти йдеш на якусь там зустріч. Більш на якесь день народження чи клуб. – Каже Андрій стоячи посеред  кімнати.

-Стули пельку. – Дивлюсь в дзеркало на себе. Просто бомба. Звісно ж я йду на співбесіду не для того щоб знайти собі хлопця, а для того щоб отримати роботу. Відкриваю двері і дивлюся на брата. – Ти коли будеш дома?

-Десь під вечір. Успіхів тобі. – Каже він і дарує мене своєю посмішкою.

-Дякую.

Дійшовши до паркінгу я сіла в машину й почала свій напрямок до «Львівські круасани». На дорогах не мало але й не багато машин. Дорога зайняла 10 хвилин. Виходжу із своєї чорної ВМW, беру сумку та йду в середину кав’ярні. У «Львівські круасани» мені дуже подобалось саме оформлення кафе ну і круасани тут дуже смачні.

-Доброго дня, що будете замовляти? – Каже дівчина у чорній формі та фартуху.

-Доброго дня, «курка тереякі» і лате.

-Вам тут, чи із собою? – Блондинка дивлячись на планшет. Я не дуже хотіла тут сидіти та і міст тут мало. 

-Із собою. – Я зазвичай беру тут одне й те саме тому я знаю скільки коштує мій заказ.

-З вас 196 гривень. – Переводячи на мене погляд каже Діана, так у неї на бейджику було написано. Прикладаю телефон до терміналу й бачу що операція успішно завершена. – Ви можете почекати тут або на вулиці, ваше замовлення буде готово через 10 хвилин.

Я вийшла на вулицю бо там було дуже жарко. Відчуваю що на мій телефон хтось дзвонить, я дістаю з кишені пальта і дивлюсь на екран. Єгор. Він мій найкращий друг. Беру слухавку.

-Привіт, не зайнята? – По його голосу можна сказати во він прокинувся нещодавно.

-Привіт, ні.

- Ти вчора розповідала про якусь компанію весь вечір, пам'ятаю тільки це. Вина було багато. Я хотів спитати в яку ти там компанію хочеш вступити? – Його ж жаба задавить якщо я не скажу.

-RoTeons.

-І на яку посаду?

-Головний архітектор. – Закінчивши я уже забирати своє замовлення.

-Ого, наша Вікі буде головним архітектором. – Буду, якщо мене візьмуть. Ця компанія серйозна. У них звільнився архітектор і вони без нього пропадають. Там йде чотири головних категорій. Перша: головний електрик чи щось типу того. Друга: головний дизайнер. Третя: головний забудовник. Четверта: головний архітектор. У кожного із них є групки якими вони управляють. Але що мене вразило що бос не до однієї із категорій не відноситься.

-Єгор, не заглядай наперед. –Забравши свій заказ я йду до машини.

-Я впевнений що тебе візьмуть. І знаю тебе ти зробиш все щоб туди потрапити.

-Подивимося логічно – Сказавши, сідаю в машину – у них як 5 років одні чоловіки в команді. Якщо в їх компанію вступить жінка то цією новиною буде шокован весь інтернет або ж ми поставимо весь Київ та конкурентів на вуха.

-Набереш коли закінчиться співбесіда. Може зустрінемось десь.

-Добре. Бувай.

-Бувай. Успіхів. – Скинула трубку та почала їсти.

Київ, 11;15, неділя

До їх офісу я доберусь за 5 хвилин. Як тільки я виїхала на дорогу мені почав дзвонити Андрій. Я не беру трубку. Під’їхавши до офісу та вийшовши з машини. Підняла очі на 16-ти багатоповерхівку. Гарно. Я не заїхала на паркінг так як він та території офісу і мене б не впустили. Всередину мене пустили без проблем. Проходжу до приймальні.

-Доброго дня, Ви до кого? – Чоловік років 25 сказавши оцінює мене поглядом.

 -Співбесіда на 11:30.

-Вікторія Валієва, так?

-Так

-Вікторія Валієва на місці. – Каже брюнет в рацію яка лежала на столі. – Почекайте 5 хвилин за вами пройдуть.

-Добре, дякую.- Сідаю на крісло й дивлюсь в телефон. Через три хвилини до мене йде чоловік і як я зрозуміла його охорона (дві людини).

-Валієва? – Каже брюнет. Я думаю це один із головних. Встаю з крісла.

-Так.

-Олександр. – Чоловік протягує мені руку.

-Вікторія.–Я теж протягую руку для рукостискання.

-Я головний забудовник. Проходьте за мною. -  Ми дійшли до ліфта і Олександр продовжив. – Сьогодні Станіслава, це бос, його не буде. У нього вихідний. Я із Юрієм тебе послухаєм. І до твого резюме добавимо ще інформації. Думаю під кінець дня Ви отримаєте листа. – Виходячи з ліфта я продовжую йти за чоловіком. Він відкриває двері й пропускає мене вперед. Зайшовши до кімнати я бачу Юрія, років 28, блондин, всі тут в спортивній формі тіла.