1.

Київ, 7:21, неділя

- Вікторія, ти там встала? – Кричить Андрій та одночасно стукає в двері.-Ти вчора казала, що у тебе якась важлива зустріч. Хвилююсь, щоб ти не запізнилася. - І він все одно продовжує стукати в двері.

Піднімаюся з ліжка та йду до двері. Відкриваю її та бачу задоволене лице свого старшого брата.

- Ненавиджу тебе. – Обходжу його та йду до кухні. А він тим часом йде за мною.

- І тобі доброго ранку.

- Я ще б спала.. – Дивлюсь на годинник, який на правій руці – 20 хвилин. Але ж ні, тобі треба мене розбудити. – Наливаю собі стакан води.

- І в скільки твоя та зустріч? – Питає брат сідаючи на стілець навпроти мене.

- 11:30

- Оо, завезеш мене до пацанів?

- Ні.

- Чого? – Його обличчя змінилося за секунду. Якщо я його підвезу то по дорозі знайдуться його друзі яких теж треба підвести. Сьогодні все повинно піти по моєму плану.

- Андрій тобі 26 рочків, я думаю тобі вже відомо про «самообслуговування».

- Ну Віка – Він починає робити дурацький погляд собаки, чи як там його називають – будь ласочка.

- Сніданок ти готуєш собі там. І так, ти знаєш що цей погляд на мене не діє. – Піднімаюся з стільця та збираюсь йти до своєї кімнати. Але я чую, що ззаду лунає його голос.

- Тобі вже казали, що ти жорстока?

- Так, кожен день. – Закриваю двері, які ведуть до моєї кімнати. Через 4 години я маю бути на місці. До 11:30 в мене є +- 3 години, щоб привести себе до ладу та вдягнутись, а тоді поїхати поснідати.

Київ, 9:47, неділя

Вийшовши з ванни, я пішла до гардеробної. Я сьогодні вділа чорні брюки, червоний топ, чорний піджак та звісно ж чорна сумочка. Резюме в папці, а папка в сумці. Легкий макіяж та червона матова помада, придають упевненості. Вже дійшовши до вхідної двері, взуваю чорні лакові туфлі.

- Чесно кажучи, я б не сказав що ти йдеш на якусь там зустріч. Більш на якесь день народження чи клуб. – Каже Андрій, стоячи посеред кімнати.

- Стули пельку. – Дивлюсь в дзеркало на себе. Просто бомба. Звісно ж я йду на співбесіду не для того щоб знайти собі хлопця, а для того щоб отримати роботу. Відкриваю двері і дивлюся на брата. – Ти коли будеш дома?

- Десь під вечір. Успіхів тобі. – Каже він і дарує мені свою посмішку.

- Дякую.

Дійшовши до паркінгу, я сіла в машину й почала свій напрямок до «Львівські круасани». На дорогах не мало, але й не багато машин. Дорога зайняла 10 хвилин. Виходжу із своєї чорної ВМW, беру сумку та йду в середину кав’ярні.

- Доброго дня, що будете замовляти? – Каже дівчина у чорному фартуху.

- Доброго дня, «курка тереякі» і лате.

- Вам тут чи із собою? – Блондинка дивлячись на планшет, промовила. 

- Із собою. 

- З вас 189 гривень. – Переводячи на мене погляд каже Діана, так у неї на бейджику написано. Прикладаю телефон до терміналу й бачу що операція успішно завершена. – Ви можете почекати тут або на вулиці, ваше замовлення буде готово через 10 хвилин.

Я вийшла на вулицю бо в приміщені дуже жарко. Відчуваю що на мій телефон хтось дзвонить, я дістаю з кишені пальта і дивлюсь на екран. Єгор. Він мій найкращий друг. Беру слухавку.

- Привіт, не зайнята? – По його голосу можна сказати, що він прокинувся нещодавно.

- Привіт, ні.

- Ти вчора розповідала про якусь компанію весь вечір, пам'ятаю тільки це. Вина було багато. Я хотів спитати, в яку ти там компанію хочеш вступити? – Його ж жаба задавить, якщо я не скажу.

- RoTeons.

- І на яку посаду?

- Головний архітектор. – Закінчивши я уже забирати своє замовлення.

- Ого, наша Вікі буде головним архітектором. – Буду, якщо мене візьмуть. Ця компанія серйозна. У них звільнився архітектор і вони без нього пропадають. Там йде чотири головних категорій. Перша: головний електрик чи щось типу того. Друга: головний дизайнер. Третя: головний забудовник. Четверта: головний архітектор. У кожного із них є групки якими вони управляють. Але що мене вразило що бос не до однієї із категорій не відноситься.

- Єгор, не заглядай наперед. – Забравши свій заказ,  йду до машини.

- Я впевнений, що тебе візьмуть. І зная тебе, ти зробиш все щоб туди потрапити.

- Подивимося логічно – Сказавши, сідаю в машину – у них як 5 років одні чоловіки в команді. Якщо в їх компанію вступить жінка то цією новиною буде шокован весь інтернет або ж ми поставимо весь Київ та конкурентів на вуха.

- Набереш коли закінчиться співбесіда. Може зустрінемось десь.

- Добре. Бувай.

- Бувай. Успіхів. – Скинула трубку та почала їсти.

Київ, 11;15, неділя

До їх офісу я доберусь за 5 хвилин. Як тільки я виїхала на дорогу, мені почав дзвонити Андрій. Я не беру трубку. Під’їхала до офісу та вийшла з машини. Підняла очі на 16-ти багатоповерхівку. Гарно. Я не заїхала на паркінг так як він та території офісу і мене б не впустили. Всередину мене пустили без проблем. Проходжу до приймальні.

- Доброго дня, Ви до кого? – Чоловік років 25 сказавши оцінює мене поглядом.

- Співбесіда на 11:30.

- Вікторія Валієва, так?

- Так

- Вікторія Валієва на місці. – Каже брюнет в рацію, яка лежала на столі. – Почекайте 5 хвилин, за вами пройдуть.

- Добре, дякую.- Сідаю на крісло й дивлюсь в телефон. Через три хвилини до мене йде чоловік і як я зрозуміла його охорона (дві людини).

- Валієва? – Каже брюнет. Я думаю це один із головних. Встаю з крісла.

- Так.

- Олександр. – Чоловік протягує мені руку.

- Вікторія.–Я теж протягую руку для рукостискання.

- Я головний забудовник. Проходьте за мною. -  Ми дійшли до ліфта і Олександр продовжив. – Сьогодні Станіслава, це бос, його не буде. У нього вихідний. Я із Юрієм тебе послухаєм. І до твого резюме добавимо ще інформації. Думаю під кінець дня Ви отримаєте листа. – Виходячи з ліфта я продовжую йти за чоловіком. Він відкриває двері й пропускає мене вперед. Зайшовши, до кімнати я бачу Юрія, років 28, блондин, всі тут в спортивній формі тіла.