Глава 5. Противник наносить удар першим.

Нік доставив Луїзу Ленгрен назад до готелю близько десятої години, провів до дверей номера й вклав їй у долоню рукопис.

— Гадаю, ми досить докладно обговорили наші плани принаймні на найближчі два дні, — сказав він. — Тепер залишиться лише все це відзняти. На добраніч, Лу.

В очах жінки промайнуло здивування.

Звісно, вона вже приготувалася чинити символічний опір неминучим залицянням чоловіка, який запросив її на вечерю. Але вчинок Ніка — цілковита відмова від спроб перевірити міцність її оборонних рубежів — явно збив її з пантелику.

Що ж, інколи корисно залишити жінку в легкому замішанні.

— Наш рейс о десятій, — продовжив Ніколя. — Вранці мені ще треба владнати кілька справ, тому зустрінемося просто в аеропорту, якщо вас це влаштовує.

Він дивився зверху вниз на маленьку, майже дівчачу постать Луїзи й усміхався тією безневинною усмішкою, якій давно вже ніхто не мав вірити.

— Я не розраховував, що в цій поїздці матиму супутницю, інакше підготувався б дещо інакше. Але гадаю, ви знайдете там собі заняття.

— Принаймні постараюся, — відповіла вона з легкою образою в голосі. — Не турбуйтеся про мене. Бьорн багато чого мене навчив. Я не стану для вас тягарем. Можливо, навіть зможу бути корисною. Зрештою, я знаю і цю країну, і людей, з якими вам доведеться мати справу.

Вона посміхнулася.

— На добраніч, Ніку.

Нік дивився, як вона відчиняє двері свого номера.

Цього вечора Луїза виглядала дуже непогано.

Побачивши її вдень у тих дивних штанях, Ніколя побоювався, що на вечерю вона з'явиться в якомусь різновиді дирндля — якщо я правильно пам'ятаю назву цих селянських суконь, які носять у німецькомовних країнах. Можливо, тепер для таких нарядів уже вигадали модніше слово, але суті це не змінювало: голі ноги, крихітні сандалії й нескінченна балаканина.

Однак Луїза його здивувала.

До ресторану вона прийшла в простій джерсовій сукні з довгими рукавами. Сукня була абсолютно чорною, без жодних прикрас чи оздоблення, якщо не рахувати чорного атласного поясу, зав'язаного широким вузлом на стегні.

Вона явно не належала до того типу жінок, яких наші записні дотепники назвали б вихідцями із «Секс-Сіті».

І все ж сукня щільно облягала фігуру, переконливо свідчачи про те, що наслідки тієї трагедії не спотворили її анітрохи. Навпаки — чорний колір напрочуд вдало поєднувався з короткою стрижкою, надаючи її зовнішності якоїсь стриманої загадковості.

Луїза кинула на Ніка останній погляд, ледь усміхнулася й зникла за дверима номера.

Йому здалося, що вона трохи розчарована. Навіть попри те, що була поважною вдовою, сповненою рішучості гідно зберігати пам'ять про покійного чоловіка.

Якби Нік надав їй можливість відхилити його залицяння — нехай навіть м'яко й дружньо, — ініціатива залишилася б за нею. Тепер же вона була в його руках.

Можливо, якби на Ніка не чекала нічна зустріч із фрау Никвіст у парку, він би не втратив такого шансу. Принаймні так веліла його грішна натура.

Повернувшись до номера, Нік переодягнувся в полотняні штани й легку спортивну куртку, в якій почувався значно вільніше, ніж у вечірньому костюмі.

Потім він відкрив валізу й дістав свій Glock.

Полковник Бомон хотів забезпечити його хитромудрою валізою з безліччю потаємних відділень, але Нік слушно зауважив, що в разі викриття така схованка миттєво зруйнує всю легенду.

Натомість дивакуватий фотокореспондент у ковбойському капелюху й чоботях цілком міг возити з собою пістолет, недбало загорнутий у піжамні штани.

Якщо хтось ретельно оглядатиме його речі, зброю приймуть лише як черговий прояв ексцентричної натури її власника.

Нік кілька секунд потримав пістолет у долоні. Компактний. Потужний. Смертоносний. Потім він знову загорнув його в піжаму й поклав до валізи. Навіть якщо він й подобався Нікові, сьогодні був не той вечір, щоб брати його із собою.

Після цього Нік витяг із кишені ніж. Зовні він нагадував звичайний складаний мисливський ніж із кістяними накладками на руків'ї, тільки дещо більший за розміром.

В інструкціях про нього не згадувалося. Зрештою, розділи, присвячені холодній зброї, були ще безглуздими й відірваними від життя, ніж правила застосування вогнепальної, тому Нік їх просто проігнорував.

Насправді це був добротний мисливський ніж із золінгенівської сталі. Два леза, штопор — і нічого зайвого. Єдиною справді корисною особливістю був надійний замок великого леза: відкрившись, воно фіксувалося намертво й не могло випадково скластися навіть під значним навантаженням.

Ніж був замалий для кидання й до того ж мав жахливий баланс для таких вправ. Зате не привертав уваги. Його можна було носити будь-де, навіть демонстративно підрізати ним нігті на людях, ризикуючи викликати лише осуд за погані манери.

Досі Ніку жодного разу не довелося використати його за призначенням. Але така нагода могла з'явитися будь-якої миті.

Щоправда, не сьогодні.