Глава 2. Інструктаж.

Досвідчений секретний агент, звісно, спершу ретельно оглянув би готельний номер і лише потім став би спиною до стінної шафи та дверей ванної кімнати. За інших обставин «Вожай» учинив би саме так. Але цього разу легенда не дозволяла виявляти навіть натяку на професійну обережність. «Жосс» особливо наголошував на цьому.

Тож Нікові залишалося лише грати роль добродушного телепня.

— Ну що ж, тепер ти офіційно пройшов повний курс перепідготовки, — сказав полковник Бомон під час їхньої останньої зустрічі. — Хоча, враховуючи характер твоєї майбутньої місії та мою природну миролюбність, я, можливо, й не схвалив би деяких дисциплін твоєї програми підготовки. Але… національна безпека має свої привілеї. Зрештою, наша робота проходить під грифом «цілком таємно». Формально вважається, що ми розробляємо якусь секретну зброю. І, якщо подумати, це не так уже й далеко від істини. Бо найнебезпечніша зброя у світі — це людина.

Полковник замовк і пильно подивився на Ніка поверх окулярів.

— Так, пане полковнику!

«Жосс» скривив незадоволену гримасу.

— Я ознайомився з твоїми підсумковими результатами. Вражає. Давненько мені не траплялося нічого настільки жалюгідного. Твої фізичні й психологічні показники — ні до біса. Результати стрільб із пістолета, стоячи й лежачи, — просто пригнічують. Із рушницею ти поводишся трохи краще, але, чорт забирай, хто взагалі не вміє стріляти з рушниці? Щодо ножа — лише завдяки своїм довжелезним ручиськам ти якось дотягнув до задовільного рівня. І то тільки після того, як навчився не падати, мов колода. У рукопашному бою — та сама історія: зріст і розмах рук дозволили тобі зрештою дістатися рівня пересічної посередності. Коли ти вперше прийшов до нас, твоя форма була значно кращою. А тепер тобі особливо нічим хвалитися.

Полковник знову уважно подивився на свого агента.

— Слухай, чим ти, до біса, займався всі ці роки? Відсиджував собі дупу?

— Загалом… так і було, сер, — відповів Нік.

Він уже хотів заперечити. Його досьє аж ніяк не свідчило про безнадійність. Для людини, яка повернулася до служби після п’ятирічної перерви, результати були більш ніж пристойними.

Але, набравши повітря в легені, Ніколя передумав.

Полковник не ставив запитань. Полковник формував офіційну версію.

Саме оцінка Жосса потрапить до особової справи — на той випадок, якщо нею колись зацікавляться сторонні очі. І Нік укотре зрозумів, що Бомон навмисно створює образ агента-нездара, який не справляє враження небезпечної людини.

У Жосса завжди були свої причини.

— Рішення штабу було одностайним, — продовжив Бомон із кам’яним обличчям. — Жоден із цих ідіотів не захотів брати на себе відповідальність за твій допуск до складної операції.

Він відштовхнув від себе теку з документами.

— Я виклав їм усі аргументи, пояснив, чому хочу відправити саме тебе, а вони прислали мені оце. У нашій конторі така бюрократія, що я іноді дивуюся, як ми взагалі ще здатні доводити хоч щось до кінця. Тепер, бачте, кожен агент повинен отримати медичний сертифікат від терапевта, психіатра й шести інструкторів, перш ніж йому дозволять перейти вулицю й купити вечірню газету.

Полковник пирхнув.

— Пам’ятаєш, як я відправив тебе в Україну за хлопцем на ім’я Отто Верт? У тебе тоді ще не загоїлося кульове поранення. Але, якщо пам’ять мене не підводить, це аж ніяк не завадило тобі виконати завдання. Особисто я ніколи не надто покладався на фізичну форму агента. Для мене головне — інтелект і психіка.

— Так, пане полковнику! — знову відрапортував Нік.

Із віком «Жосс» став значно балакучішим. Колись його манера говорити була сухою й лаконічною. Тепер же полковника дедалі частіше заносило у довгі монологи.

Раптом полковник насупився.

— До речі, Верт після того поранення в Карпатах повернувся до роботи в Директораті. Якщо раптом забув, як він виглядає… хоча всі ми відтоді трохи змінилися… ти впізнаєш його за шрамом там, де вийшла стріла з підводної рушниці. Кістку тоді добряче розтрощило. Запам’ятай це.

Бомон на мить замовк, ніби подумки перевіряючи щось.

— Підтримуватимеш зв’язок зі мною через нього — якщо раптом вирішиш, що користуватися звичайними каналами небезпечно. У розпорядженні інших відділів, звісно, значно більше засобів зв’язку, і вони іноді діляться ними з нами… але траплятимуться ситуації, коли інформація повинна потрапити особисто до мене. Або навпаки — від мене до тебе. У таких випадках працюватиме Верт. Зараз він перебуває на континенті, але авіасполучення там чудове. Якщо знадобиться допомога — він дістанеться швидко.

— Так, пане полковнику! — вкотре відповів Нік.

Бомон ще раз пробігся поглядом по реєстраційному листу курсу перепідготовки.

— А щодо всієї цієї нісенітниці… — буркнув він. — Мені начхати, наскільки вона відповідає дійсності. Бо перше, що ти мусиш зробити, вийшовши з цієї будівлі, — забути все, чого тебе тут навчали.

Полковник відкинувся на спинку крісла.

— Якби мені був потрібен агент, натренований мов циркова мавпа, я б не обрав чоловіка далеко за тридцять, який п’ять років не працював у полі й за цей час тримав у руках хіба що фотоапарат та друкарську машинку. Розумієш, до чого я веду?

— Не зовсім, пане полковнику. Поясніть.

— Я змусив тебе пройти через цю м’ясорубку заради твоєї ж користі. Не міг же я відправити тебе на завдання в тому стані, в якому ти до нас повернувся. Це означало б просто послати тебе на смерть. Крім того, останнім часом у нас з’явилося кілька нових методик, і я вирішив, що тобі не завадить із ними ознайомитися.

Бомон фиркнув.

— Але, між нами кажучи, ти підготувався б до цієї роботи значно краще, якби провів місяць у готельному номері з гарною білявкою та пляшкою віскі.

Нік ледь стримав усмішку.

— Проте тепер головне — навчитися стримувати себе. І дивись мені: не видай себе якимось хитромудрим трюком, яких тебе тут навчили. Якщо хтось сяде тобі на хвіст — нехай сидить. Ти навіть не повинен підозрювати, що за тобою стежать. Більше того — тобі має бути на це начхати.