56.

У приймальні Євген не застав Ліни. Натомість до нього підійшов Лука.

– Ну, як розмова з батьком? Повна сюрпризів?

– Ти про все знав?

– Повір, не про все. Генріх мій друг, але навіть це не дає мені права лізти йому в душу. Та я радий, що ти тепер в центральному офісі.

– Я відмовився.

Лука дещо здивовано примружився.

 – Хочеш очолювати далі «Сальвадор Дизайн» чи вже «Мегабуд»?

Євген з викликом глянув в очі колишньому заступнику.

– Я взагалі відмовився від усього, що пропонував мені батько. Хочу розпочати власну незалежну справу. І це не обговорюється. Ти до речі не бачив Ліну? Вона чекала тут в приймальні, а тепер кудись зникла.

Євген хотів швидше забрати Ліну й піти. Він абсолютно не мав бажання слухати довгі та нудні повчання про свої необдумані й нерозумні  рішення. Але цей день продовжував дивувати: Лука не став ні в чому його переконувати, а залився сміхом.

– Ти навіть не уявляєш, наскільки ти схожий на батька характером та умінням вибирати жінок. 

Євгена навіть підкинуло.

– Не порівнюй Ліну з моєю матір’ю та Мелісою…

– Навіть не думав. Тобі з Ліною дуже поталанило – щира дівчина по вуха закохана в тебе. Я тебе порівнюю з Генріхом – обоє любите жінок вигадливих, хитрих та з бзиками на всю голову.

– Ти про що?

Євген відчув, як в нього з’являються підозри… А Лука знову зареготав.

– Та випитала твоя Ліна де кабінет Вальдемара і рвонула на розбірки. Біжи, рятуй… кузена.

Ліна стояла кілька секунд і мовчки спостерігала у прочинені двері, як Вальдемар збирав в коробку свої пожитки. Потім зайшла. Чоловік  підняв очі та навіть заскрипів зубами, а його рухи стали різкими. Здавалося, що він насилу себе стримує, щоб не запустити чимось важким  в незвану гостю.

– Що, прийшла позловтішатися?

– Чим ? Справедливою розплатою за вигадані тобою підступні плани?

Вальдемар завмер над коробкою.

– Вигадані мною? Ти серйозно? – зневажливо посміхнувся. – Генріху набридли гігантські витрати Меліси на розкішне життя та культові бренди, які вона скуповувала без гальм.  Крім того вона  регулярно влаштовувала скандали в казино, клубах, на курортах,  які теж коштували йому кругленьких сум та авторитету. Тому Генріх обмежив її витрати. Але Меліса не заспокоїлася й набрала величезних позик, які Бергер мусив погасити заради свого імені.  Зупинятися вона не збиралася, і до повного щастя все частіше  почала з’являтися на шпальтах жовтої преси. Генріх махнув рукою та вирішив розлучитися. Тоді  ця гадюка сама звернулася до мене з пропозицією дискредитувати Євгена в очах батька й таким чином розчистити шлях до спадку Бергера. Натомість я повинен був заплатити їй за допомогу та погасити борги. Я їздив з нею по забігайлівках, використовував документи, на ім'я Євгена, сам все оплачував і виплатив усі обговорені суми. І все б нічого, але вона швидко спустила мої гроші, навіть не погасивши борги, і вже почала мене шантажувати зібраним компроматом на Євгена, нібито це я її коханець і таким чином ми  зустрічалися під прикриттям. Погрожувала, що розповість моїй дружині,  якщо я знову не заплачу таку саму суму. Половини, Мелісі виявилося мало, і вона продовжувала мене діставати.  Врешті мені це так набридло, що я сам усе розповів дружині, яку справді дуже кохаю. Так, що не потрібно робити мене монстром більше, ніж я є. Меліса така сама гадюка, як і ти. Сподіваюся, вона тебе теж підчистила на кругленьку суму. 

І Вальдемар із великою коробкою пройшов повз Ліну, ледь не врізавшись у Євгена, який вже стояв на порозі.

– Що спішиш до свого нового  кабінету? Уже вільний – обживайся тут з батьковими котами, які вже все просмерділи навкруги.

Євген поглянув вслід Вальдемару.

– Ого, який у нього чудовий настрій Мені подобається. Це ти його так? – обійняв Ліну і занурив обличчя у її волосся.

Та тихенько захихотіла  й запручалася.

– На цей раз Меліса. – хмикнула від здивованого обличчя Євгена. – Тут внизу можна попити кави. Пішли, там і розповім.

Євген слухав Ліну, дивився то у вікно на міські краєвиди, то на цю неймовірну красуню перед собою і дивувався її розуму.

– Як ти зрозуміла, що не потрібно спішити переказувати гроші Мелісі?

– А що забула в Мілані бідна нужденна шопоголічка, в голові якої мрії про лікування? Гаразд, допивай каву і поїдемо в гості до Крафтів.

 – Навіщо? – Євген не міг ніяк звикнути до сюрпризів Ліни.

Та хитро примружилася.

– Я вже їм передала через Сніжку зібрані докази про аферу Меліси та Вальдемара. Не сумніваюся,  що вони вже поспілкувалися з Генріхом і запросили нас на сімейний обід, щоб перепросити. – потім замріяно додала, – Я вже навіть невеликий будиночок біля моря нагледіла… 

Епілог.

Ліна посміхнулася і поправила розкуйовджене літнім вітерцем волосся Євгена. Той зловив її руку і підніс до губ.

– У мене найчарівніша дружина у світі.