52.

Ліна спакувала сумки та вже хотіла викликати таксі, коли зателефонував Євген. Вона дещо втомлено відповіла:

– Я тебе слухаю. – і з подивом зрозуміла, наскільки спокійний її голос.

Натомість Євген говорив швидко й схвильовано, ніби боявся, що вона в будь-який момент вимкне телефон.

– Ми приїхали за тобою. І без тебе не поїдемо, якщо буде потрібно – будемо цілу ніч чекати під вікном. І нам плювати, що про це подумають мешканці багатоповерхівок навколо.

«Ми»? Ліна нічого не розуміла. Вона виглянула у вікно й посміхнулася. Навпроти її вікон унизу стояв Євген. Сильний зимовий вітер куйовдив його волосся, а з розстібнутої світлої куртки виглядав Фараон у яскраво-салатовому комбінезоні. 

Вже за хвилин 20 Ліна сиділа із кошеням у автівці, а Євген зі щасливим обличчям дивися на неї. Роберт навіть не вийшов привітатися, коли Бергер забирав валізи, не те щоб розмовляти. А Рената без привітання сказала, що у чоловіка завтра напружений день і не варто його турбувати. Потім пішла до себе, навіть не глянувши вбік Ліни. Лише Сніжка ледве не зі слізьми  кинулася прощатися, поки мати не загнала її назад у кімнату. Але Євгену було байдуже до всього, він великими задоволеними очима поглянув ще раз на Ліну і дуже загадковим голосом сказав:

– Почухай Фараону бочок.

Ліна трохи здивовано підняла брову, погладила і намацала в кишеньці коробочку. Витягла і трохи тремтячими руками відкрила. Це була обручка. І вона була просто… жахлива.  Велика, важка з чималими діамантами, які рясно її вкривали. Ліна покосилася на Євгена, але в його очах було стільки неприхованого захвату й задоволення, що до неї дійшло. Вона обережно розвернула цінник та вичавила із себе посмішку.

–  Ти купив найдорожчу обручку, яка була в магазині?

– В їх мережі. Але як ти здогадалася?

Ліна  зробила вдячну та загадкову посмішку. Євген аж розцвів.

– Ти заслуговуєш найкраще. Це моє освідчення, та твоє капіталовкладення. Я не знаю, коли зможу ще дозволити собі такий подарунок: попереду у мене нелегкі часи, але ти найдорожче, що я маю і тому обручка відповідна. Ти не повіриш скільки хвилювання вона мені коштувала. Я так і сказав в магазині,  що мені потрібна найдорожча їх обручка й обрав із каталогу. Її довелося везти з іншого магазину і я, поки чекав, так переживав, щоб ти не поїхала, що  ледве не посивів. Вона тобі точно подобається? Ти вийдеш за мене по-справжньому?

Ліна дивилася на Євгена й не бачила обручки, а чоловіка, який справді її кохав настільки, що знову робив дурню, але не помічав цього, бо поруч була вона. Страшненька обручка, недолуге освідчення та очі на пів обличчя, в яких вона – його світ. Ліна посміхнулася.

– Так, і обручка чудова. Я її обов’язково збережу, як нашу сімейну реліквію. Аж шкода одягати… 

Євген поцілував  її  ніжно, вдячно.  Ліна відчула, як його відпускає хвилювання. Потім впевнено труснув головою.

– Навіть не думай ховати. Дозволь.

Взяв обручку, відірвав цінник й  подивився в очі Ліни.

 – Я запрошую тебе на вечерю до ресторану на честь наших заручин і хочу, щоб усі відвідувачі бачили цю красу в тебе на руці.

– А хіба із Фараоном можна?.. – зробила останню спробу Ліна.

– Ми ще заїдемо в бутик за новою сукнею для тебе, та костюмом для мене,  а по дорозі відвеземо малого додому.

Ліна із сумом подивилася на коштовного монстра в себе на пальці й згадала, як Євген пропонував їй  самій обрати обручку. Чоловіка потрібно слухати… Інколи.

Увечері Ліна, уже засинаючи на теплому плечі Євгена, відчула, як він важко зітхнув. Відігнала сон і спитала:

– Про що ти думаєш?

– З голови не йде фото де Вальдемар з Мелісою. В ресторані не хотілося навіть згадувати про цю гидоту, але знаєш, якби це стосувалося тільки мене, я б може і наплював, але ніхто не має права позбавляти тебе твого. Я не знаю, як далі складуться у мене справи. Марченко та його спілка мені звичайно допоможуть, та як би там не було – я ні копійки не візьму зі спадку свого батька й не торкнуся твоїх грошей – це справа принципу. Але зроблю все, щоб вивести мою рідню на чисту воду та повернути своє добре ім’я, щоб ти отримала те, що залишили тобі дід та батько.

Ліна сонно зітхнула.

–Ти думаєш, що Меліса та Вальдемар – коханці, й постійні ревнощі Інги – виправдані?

Євген криво посміхнувся.

– Найперше, я зустрінуся з Мелісою та спитаю її  про це дивлячись в  очі, й знатиму правду, навіть, як вона брехатиме.