51.

Ліну розбудив телефон. Вона заворушилася, відкрила очі й  побачила навпроти усміхнене обличчя Євгена. Він нахилився, провів носом по її плечі, прошепотів:

– Доброго ранку, рідна. – і сховав обличчя у волоссі. 

Його дихання гріло вухо, було лоскотно й дуже приємно. Ліна посміхнулася і трішки завовтузилася в  обіймах. Потім легенько смикнулася й  надула губки. 

– Ти якийсь неправильний чоловік. 

– Чому?

Євген підняв голову від її плеча, а на обличчі було стільки розгубленості, що дівчині стало смішно, а в очах заграли лукавинки.

– Це я повинна гріти холодні ноги об тебе, а не навпаки. 

І вже не витримала й залилася сміхом від того полегшення, з яким видихнув Євген.

– В мене руки й ноги завжди теплі, але цієї ночі, ковдру захопила одна примхлива принцеса, а я намагався не ворушитися до ранку, щоб не розбудити її. – і почав ніжно виціловувати губи, шию, за вушком Ліни.

Вона захихотіла, зіщулилася й трохи захриплим голосом спитала:

– І як ти вижив, біднятко?

Євген став серйозним.

– Тільки стараннями Фараона, який цілу ніч кублився  біля моєї спини й не дав мені замерзнути на цьому жахливому холоді.

Від сміху Євгена та Ліни кошеня в їх ногах врешті прокинулося, невдоволено поглянуло на господарів, та з незалежним виглядом пішло на кухню.

– Чудовий натяк. – підморгнула Ліна.

– Ти голодна? Я приготую, щось смачненьке…

Знову завібрував на беззвучному телефон.  Дівчина взяла його до рук і повернулася до реальності, де крім тепла і ніжності Євгена, були ще Рената, Роберт й  Сніжка. Дивлячись на ту кількість пропущених викликів та повідомлень від них,  вона не розуміла, як досі тут немає всіх рятувальних служб міста.

Євген із запитанням кивнув убік гаджета:

– Крафти?

– Так.

Ліна швидко набрала повідомлення Ренаті: «Буду за пів години. Все гаразд…» 

– Допиши, що ти була зі своїм майбутнім чоловіком і ми за дві години заїдемо за твоїми речами… А зараз з мене сніданок… Навіщо ти відправила своє  повідомлення?! – Євген аж підхопився.

Ліна цмокнула його в ніс і почала одягатися.

 – Мені вже час.

– Як час? А сніданок? Почекай, я зараз одягнуся й ми поїдемо за речами…

– Я поїду сама. Мені потрібно поговорити із Крафтами й  переконати, що ти сам постраждалий у цій ситуації.

– Тим паче.  Я з тобою… – Євген почав прожогом гасати по кімнаті в пошуках речей.

– У тебе є докази?

– Чого?

– Що тебе підставили.

– Я ж сказав, що не буду нікому нічого доводити. Я прийняв рішення, мені нічого не потрібно від батька… – Євген завмер перед Ліною із войовничим  виглядом в одній шкарпетці.

Та  скептично окинула поглядом свого героя в фірмових трусах і  посміхнулася.

 – Не хочеш – не бери, але поверни своє.

– У мене там нічого немає..

– Твоє ім’я та репутація. Поверни, те що в тебе відібрали Вальдемар і Магда. Не віддавай свого, що так безсовісно та цинічно вкрали.

Євген розгублено дивився на Ліну, яка швидко одяглася й викликала таксі.

 – Ти що робиш? Я тебе завезу і сам поговорю з Карафтами…

– Вони не стануть тебе слухати без доказів.

Євген вперто хитнув головою.

– Все одно завезу і почекаю поки ти збереш речі.

– Куди?

– Ти що знущаєшся наді мною?

Можливо, іншого разу Ліна й образилася б на тон Євгена, але він так нещасно дивився на неї, що вона тільки похитала головою. 

– Мені потрібно десять разів подумати чи варто  переїздити до чоловіка, який мені навіть не освідчився.

– Як так? – Євген вже в штанах і в  одній шкарпетці тупав в коридорі біля Ліни, яка одягала куртку. – Ми ж маємо одружитися…

– Фіктивно, Євгенію, фіктивно. А справжніх твоїх намірів я не знаю. Все бувай, мушу заспокоїти Крафтів.

 – І це після того, що було між нами цієї ночі? – в голосі Євгена бриніла справжня образа.

Ліна лише цмокнула його в ніс.

 – Так, ніч була не фіктивною, в порівняні з твоєю пропозицією шлюбу. Гаразд, я поспішаю. Треба їхати, поки Крафти самі не завітали сюди з далеко не дружнім візитом.

Ліна сіла в таксі з важким серцем і намагалася не дивитися на вікна квартири Євгена. Та попри невеселий  настрій вона була впевнена, що вчинила правильно.

Просто сказати, що Рената та Роберт були розгнівані – це не сказати нічого. Вони не підвищували голос, не гримали дверима, але в кожному їхньому слові бриніла така зневага до Євгена, що Ліна швидко зрозуміла, що переконувати їх в чомусь марна річ. Тітка з дядьком вже зробили свої висновки та прийняли рішення.