49.

Попри свято, в центральному офісі батька було чимало людей. Складалося враження, що тут зібралися всі одержимі своєю роботою працеголіки країни на чолі з Генріхом, який вважав кожен вихідний марно прожитим днем. 

Перед кабінетом батька Євген видихнув і вже спокійно відчинив двері – він більше не хотів прикидатися. Настав час бути собою. 

Генріх сидів за робочим столом із червоного дерева і здавалося його спокій не змінять всі катастрофи світу. Магда у чорній сукні, виглядало недоречно – з таким задоволеним обличчям потрібно було одягати, щонайменше карнавальний костюм, а  Вальдемару вткнути в зад пір’я павича. Лука біля вікна повернув голову до Євгена і в нього був погляд вчителя, якого розчарував учень. 

Євген оцінив атмосферу в кабінеті й навіть посміхнувся про себе – чудовий ранок в чудовій компанії.

– Вітаю, батьку. 

Сказав, підійшов до крісла навпроти столу і спокійно сів. 

– У тебе якась нагальна справа? Сьогодні святковий день і я б хотів провести його в більш приємному оточенні, ніж в нашому сімейному серпентарії.

Обличчя у Вальдемара та Магди витягнулися, а Генріх трохи здивовано підняв брову.

– Ну, в тебе тепер буде багато часу на «приємне оточення», але не факт, що грошей… – почав Вальдемар

– В тебе їх теж не буде, як сидітимеш без діла. За пів години чекаю звіти по останньому твоєму проєкту. – холодний голос Генріх різко охолодив запал племінника. – Мені довго чекати поки ти згадаєш про свої прямі посадові обов’язки?

Вальдемар аж скрипнув зубами й з неприхованою ненавистю поглянув на Євгена. Але той сам трохи був в шоку від різкого тону батька.

Магда відкрила було рота, але брат тільки зміряв її поглядом.

– Дивно, що ти в такий святковий день не на розвагах з онуками. Ти ж так любиш родинний затишок. Сподіваюся, сьогодні отримаю нову порцію твоїх щасливих фото з дівчатками в сімейній групі. – і вказав на двері.

– Але  Генріху…

– У мене приватна розмова з сином і ти ніякого відношення до неї не маєш. Чи я помиляюся? – в погляді Бергера-старшого був холод сильніший ніж за вікном.

Магда стисла губи в тонку лінію і вийшла з гордо випростаною спиною. Лука зітхнув і мовчки попрямував до дверей. 

– Зачекаєш у приймальні. – спокійно кинув йому Генріх. 

Євген дивився, як батько ставить на місце «любу родини» і розумів, що нічого доброго йому теж не світить. Але навіть звичайного хвилювання вже не було, лише байдужість. Цей чоловік навпроти, офіс, де він сидів, «Сальвадор Дизайн», так звана «родина» були йому чужими й він більше не хотів продовження того приниження, яке тривало останні роки. Жодні гроші не варті того, щоб кожен день не жити, а ламати себе. Усвідомлення цього давало свободу.

Євген несподівано посміхнувся і спокійно витримав погляд батька.  Той випростався.

– Я бачу тобі весело. Ну, то посмійся ще.

І недбало кинув перед сином теку. Євген відкрив і почав гортати сторінки. Його фото біля альтанки з Мелісою в обіймах, роздруківка СМС, рахунки із готелів, де вони нібито «проводили» час, з ресторанів, відпочинку. Чеки на чоловічі речі, які купувала Меліса...

Євген зітхнув і спокійно закрив теку.

– Хтось гарно постарався – така чудова підбірка. Навіть здогадуюся хто автор. Шкода, що даремна. У мене нічого ніколи не було з Мелісою. Навіть виправдовуватися не хочу. Я прийшов сюди з іншого питання. 

Генріх уважно слухав і по його обличчю не можна було зрозуміти про що він думає. Євген посміхнувся.

– Я звільняюся. І відмовляюся від будь-яких претензій на твій спадок. Залиш своїм котам чи Вальдемару. Ти вартий такої родини. 

Тоді спокійно встав, взяв теку.

– Ти не проти? Це ж мої подвиги. Впевнений, що оригінал ти десь тримаєш у сейфі, щоб ще не раз помилуватися недостойним зіпсованим нащадком. Приємного перегляду.

Повернувся і спокійно пішов до дверей.

– Я тебе не відпускав…

– А я і не тримаюся. 

Євген вийшов у приймальню. Та не встиг вільніше дихнути, як дорогу йому переступив Вальдемар. Добре, що Магда десь зникла, а то оточили б  з усіх сторін. Євгену аж весело стало від такої картини. Вальдемар видно був трохи спантеличений його  настроєм, бо щось не дуже вже світився всіма святковими вогнями.

– Сподіваюся, звідси поїдеш  пакувати речі в «Сальвадор Дизайн». Сумніваюся, що ти там працюєш…

– Ти теж Вальдемаре. Щось не помічав тебе в списку  працівників чи керівництва нашого відділу. – голос Луки звучав без зайвих емоцій. – Тому не сунь носа, хто там працює, а  хто ні.

– Ой, нянька нашого хлопчика вирішила кинути свої п’ять копійок..

– Це ти в нас любиш дріб’язок з панського плеча, а все що я досяг у житті –  виключно заслуга моїх талантів. У тебе є щось, чи так – повітря попсувати?

– Сподіваюся, що і на тебе скоро знайдеться управа… – буркнула Вальдемар і пішов.

Євген мовчки й  в глибокому здивуванні спостерігав за Лукою.  День справді  був повний несподіванок. Євген звичайно знав, що Лука не долюблює Магду та її сина, але настільки, щоб захищати опального синочка Генріха.