48.

Ліна  сиділа біля барної стійки в клубі. В чорній короткій сукні з мереживною вставкою на спині та срібним ланцюжком із кажанчиком, вона виглядала саме в тему  для вечора. Волосся було зібране у високий хвіст, а погляд підведених очей був особливо глибоким. 

Тривав виступ  Сніжки. Але гамір  навколо не міг відігнати думок Ліни  про вранішній подарунок. Вона обвела поглядом залу. Вечірка вже була в розпалі  – сміх, рух, відблиски свята навкруги.  Але Євгена все ще  не було. Тривога тихо підступала, і щоб трохи приглушити її Ліна почала розглядати все навколо. 

Зал був витриманий у чорно-червоній палітрі. Причому це був не просто червоний колір, а багряній – насичений, густий. Ці кольори домінували  і в одязі присутніх аксесуарах, косметиці. 

На корпоратив, як не дивно, прийшли усі колеги.  Атмосфера була чудова: коктейлі,  селфі і звичайно танці й вітання. Репертуар Сніжки теж виявився для всіх несподіванкою. Чомусь більшість гостей чекали замогильного шепоту, протяжного підвивання голодних вампірів і чогось іншого в такому стилі.   Натомість зі сцени лунали романтичні балади про кохання із середньовічними мотивами, а між ними – веселі пісеньки про різних монстрів. В принципі, молодий колектив Бергера охоче занурився в цю м’яку, оксамитову готику. 

– З прийдешнім, Ліно! 

Поруч стояли Люся й Сашко. Чоловік був весь у чорному, а дівчина –  в ефектній червоній сукні з блискітками, що раз у раз спалахували під вогнями залу.

– З прийдешнім.  –  усміхнулася Ліна.

Люся дістала з сумочки маленьку табакерку, обтягнуту  чорним оксамитом і простягнула їй.

– Кнопку натисни.

Ліна натиснула, а краще б цього не робила – на пружині вискочив великий волохатий павук. Вона писнула й випустила коробочку,  але Сашко встиг  підхопив –  видно, був готовий до цього і гучно розреготався разом з Люсею. Так щиро, що Ліна теж  не витримала і приєдналася до них. 

– Ну все, –  сказала вона, витираючи сльози. – Чекайте й від мене сюрприз.

Сашко обійняв Люсю за талію.

– Та ми вже й за цей вдячні.

–  Рада, що сподобався виступ. 

Люся пирхнула.

– Ми не про виступ. Хоча… теж може бути. Звісно, не рівня моєму корпоративу, але піде.

Хитра секретарка підморгнула й посміхнулася такою невинною посмішкою, що Ліні знову стало смішно. Що-що, а Люся була створена саме для своєї посади.

– Тоді про що?

– Про премію для  всіх, хто допомагав організовувати мій захід. Євген казав, ти просила про  неї.

– Я лише підкинула ідею, а  вже бос її втілив.

– Та годі «босати»! –  Сашко знову гучно засміявся. –  Усі вже все знають.

– Ну ти, Люсю, і радіо… –  трохи обурено почала Ліна.

– А я тут до чого? – секретарка знизала плечима. – Менше треба в робочий час сидіти по кав’ярнях під офісом.

А потім уже серйозно додала:

– Я і Сашко –   бажаємо вам щастя.

Ліна ще раз обійнялася з цією солодкою парочкою, але після того, як вони пішли  навіть не встигла занудьгувати.

– Привіт, готичного принца  замовляли? 

Ліна трохи повернула голову вбік: біля неї стояв Євген в чорному, а на шиї у вирізі розстібнутої на два ґудзики сорочки, блищав срібний ланцюжок із кажанчиком.

Ліна посміхнулася: Сніжка подарувала їй з Євгеном парні прикраси.

– Дякую за вранішній подарунок.

Євген сів навпроти.

– Для особливої дівчини, особливий подарунок.. Ні, не так… Це так затерто, банально…

Потім замовк й трохи сумно посміхнувся. 

– Я часто не   знаю, що біля тебе казати – все вибиває з голови. Залишаються або затерті фрази, або така дурня, що не влазить в жодні ворота.

Ліна посміхнулася: от тобі і бабій. Але сказала інше.

– Сливи були смачні.

– Не знаю, я не коштував.

– Ти прислав мені коробку слив і не скуштував жодної? Як так?

– Отак.  Яке дибало, таке здибало.

І вони обоє залилися сміхом. Несподівано Ліні стало байдуже до всіх: Меліси, Вальдемара,  Магди. Цілого світу. Й глибоко чхати на їхні слова та натяки. Їх захотілося вірити, не через якісь докази, а просто… вірити.

– А звідки ти дізнався, що це саме той сорт?

– Ну, слива могла й висохнути, але  твій  сусід досі живий-здоровий й прекрасно пам’ятає  сорт. А далі я трохи почаклував та знайшов такий в асортименті  кількох спеціалізованих маркетів і трохи погасав по них,  бо виявилося, що якусь екзотику простіше купити, ніж застати в наявності сливки. Навіть на замовлення. Тому я на десятому небі від щастя, що мій подарунок тобі сподобався. 

Зазвучала повільна композиція. Трохи дивна, готична балада  обволікала. Пари танцювали, а Євген і Ліна сиділи, трималися за руки, і світ навколо перестав  існувати. Ліна прошепотіла:

– Я тобі вірю.

– Що? – розгубився Євген.