44.

Вранці Ліна була в офісі. Повісивши куртку та перевзувшись, вона пішла до Євгена. Вже біля  приймальні зрозуміла, що не нафарбувала губи. Але подумки махнула рукою: було б для кого. 

В приймальні сиділа Люся та удавала, що не помічає Ліну.

– Бос у себе? Можна?

– Ти мене питаєш? – у голосі секретарки було награне здивування. – Це я маю питати, чи можна мені сидіти біля твого дорогоцінного Євгенія Генріховича. Але ні, ти права. Так просто тобі не зайти. Зараз викатаю червону доріжку і буду замітати перед тобою пил, щоб твоїх дорогоцінних ніжок не торкнулася жодна порошинка. 

– Та, що з тобою сьогодні?  Так добра, а  сьогодні – навіть перевершила саму себе.

– Ой, я вас прошу – не звільняйте мене, пані Бергер. – із награним переляком проплакалася Люся.

У Ліни аж очі стали квадратними.

– А ти звідки знаєш?

– Ага, значить правда! – переможно засвітилися очі секретарки.

Ліна вже розсердилася.

– Знаєш, що – займайся своїми посадовими обов’язками й не лізь в чуже життя.

– Не лізла б, якби воно не торкалося мого. 

Ось тут Ліна насторожилася і в неї все похололо всередині.

– І яким боком ти тут? – і здивувалася наскільки нещасно прозвучав її голос.

Але Люся не звернула уваги, вона була вся на емоціях.

– Яким боком? Я два тижні ганяла наш офіс для підготовки корпоративу. А мені кажуть: «Все Люсічко, орендували клуб, де виступатиме для вас Сніжана Крафт» А звідки такий блат? А ось він – наша Ліна знає, як правильно працювати й вже напрацювала собі новий статус…

– Досить. – розгнівано крикнула Ліна.

Секретарка, аж перелякано на неї витріщилася.

– Ще одне слово про статус і я.. я. Звільню тебе до бісової матері.

Ліна різко розвернулася і пішла до кабінету Євгена, не зважаючи на Люсю, яка  принишкла за своїм столом.

Євген  здивовано подивився на Ліну, яка увірвалася у його кабінеті, як на пожежу.

– Ого, навіть боюся питати, що трапилося у приймальні. Люся хоч жива? – спробував пожартувати. Але зрозумів, що краще не треба.

– Сідай. 

Вказав на стілець і налив води.

– Що трапилося?

– Я більше так не можу. – голос Ліни зривався. – Статус, положення, клани. Я думала гроші – це свобода, але ви живете в якомусь дикому середньовіччі: Генріх вибирає, хто має бути моєю ріднею, та родичами. Рената – весільну сукню і церкву, де  маю вінчатися, а я сама повинна посміхатися і заради показного положення соромитися й приховувати, що я Гаврилюк, а не Крафт. Задовбали. 

Євген слухав мовчки, не перебивав. Коли Ліна замовкла – подав склянку з водою. 

– А що за справа з церквою?

– А, – Ліна вже ледве не плакала, – ще хочуть вінчання, як домашнє святкування. Ніби мало їм Сейшел і Домінікан.

– Мальдів. – посміхнувся Євген 

– І ти ще той пройдисвіт.

– Що? А я вже чим знову завинив?

– Заради спадку, готовий на все. Навіть друзів зрадити і наречених цілий список перебрати.

Євген кілька секунд помовчав. Зрозумів, що навіть не хоче виправдовуватися. А що власне тут неправда? Гірко посміхнувся. А ще готовий заради спадку мовчати, ковтати образи і вдавати велику синівську любов. 

Євген сів за стіл і намагався не дивитися Ліні в очі. Відчував втому від цієї ситуації, але не міг відступити. Розумів, що вже навіть не через «Мегабуд», а  просто хотів, щоб ця нестерпна Гаврилюк отримала свою частку власності Крафтів і будиночок на узбережжі. А для цього залишилося зовсім нічого.

Дістав кредитну картку і поклав перед Ліною.

– Це все емоції. Ось справи. Моя мати хоче з тобою познайомитися й обрала для цього вкрай зручний для неї спосіб – шопінг, звичайно за мій кошт. А як не організую вам спільний похід до магазинів, то погрожувала, що завітає до тебе в гості, а вона може. Тому, сьогодні о 11:00, вона чекатиме тебе в торгівельному центрі біля катка. Пізніше скину її номер. Але, я тобі розповідав, що в матері проблема – вона думає, що гроші друкую вдома, чи вирощую на підвіконні. Але тобі я довіряю, тому бери мою картку і  купіть собі кілька симпатичних речей. А собі окремо, в якийсь інший час, вибери обручку і кілька коштовностей для душі. За гроші не переживай. Просто, нехай це буде моїм маленьким вибаченням, за те, що я такий гівнюк.

Ліна стала на диво спокійною.

– А хіба не ти повинен мені її подарувати?

Євген важко вдихнув.

– Ця на заручини, тому нехай буде твоїм капіталовкладенням і такою, щоб ти могла носити, навіть коли… коли ми не будемо вже разом. А на одруження – я куплю простіші,  парні.

Ліна без будь-яких емоцій встала та взяла картку. Вже біля дверей зупинилася. 

– Стосовно Люсі. Видай їй якусь премію. Людина справді старалася від щирого серця для офісу. А це потрібно цінувати.

Люсі не було в приймальні. Ліна спокійно пройшла до рецепції. Прийшов номер Агати. Дівчина поглянула на годинника і вирішила виїхати завчасно. Надіслала повідомлення, що буде незабаром і в цей момент до неї підійшов Сашко.