43.

Євген сидів на підлозі, обіпершись  спиною об  ліжко.  Поруч, на кількох пошматованих контрактах Марченка,  посопував Фараон. Чоловік байдуже подивився на папери й втомлено посміхнувся: малий гівнюк уміє  приймати правильні рішення на відміну від господаря.

Попри важкий день і важкість у всьому тілі, Євген був спокійним. Він намагався не думати про сьогоднішню розмову із Ліною. Так легше. Занадто багато на нього навалилося в останні роки, місяці, тижні, дні… Євген закрив очі. З Ліною він ще обов’язково поговорить: у них є угода, яка дає найголовніше – час.

Мелодія на телефоні прозвучала неочікувано голосно. Євген навіть здригнувся. Відповів, не приховуючи іронію.

– Скучив?

– Що ти твориш? Ти головою вдарився об макет? Де контракти, які тобі дав батько?! Чого вони досі у Марченка, а не в Генріха на столі з твоїм іменем?! Де, я тебе питаю, договори?

Євген обвів поглядом підлогу спальні всіяну папірцями і несподівано відчув полегшення.

– Немає. Фараон зжер. – і засміявся.

Лука замовк на секунду. Потім заговорив повільніше, з підозрою.

–  Ти п’яний, чи тобі погано? Що ти мелеш? Який фараон?

–  Мій кіт. – провів рукою по обличчю і на диво впевнено сказав,–  І мені, так добре, як давно не було. А контракти я перехоплювати не буду. Бувай.

Тоді перервав зв’язок і зрозумів, що є речі, через які він не може переступити навіть заради спадку. Лука продовжував наярювати. Євген поставив телефон на беззвучний, а сам встав і почав прибирати свідчення вандалізму свого підопічного. За пів години Фараон переїхав до лежанки, а зіпсовані папери у сміттєвий пакет, решта –  в коробку, яку Євген запакував. Опісля він викликав кур'єра, а сам сів на ліжко і почухав ніс. Його організм слабко, але все ж реагував на сфінкса.

В цей час  озвався домофон. Євгеній нехотя підійшов до панелі, увімкнув зображення й від несподіванки аж ширше розплющив очі. Перед дверима під'їзду, із чималою валізою стояла Агата. Він ще кілька секунд мовчки дивився на екран домофона, ніби сподівався, що йому це мариться і зараз зображення саме зникне. Але дарма. Мати нетерпляче потупцяла  з ноги на ногу, роздратовано поправила  світле волосся, а тоді рішуче натиснула кнопку ще раз.

– Та що ж це за дитина така... – почувся її голос, – Не додзвонитися, не достукатися.

Євген заплющив очі. Чорт, тільки ще цього не вистачало для повного щастя. Відповів:

– Заходь.

–  Нарешті! – пролунало у відповідь. –  Я вже подумала, що ти вирішив відмовитися від матері.

Євген зустрів Агату біля ліфта, витягнув валізу. Вона була підозріло легкою. Мати обійняла його, ледь торкнулася губами щоки.

– Я так скучила. Щось не бачу синівської радості на обличчі.

Євген лише важко видихнув.

– Мамо... Ти хоча б попередити могла.

–  Якби попередила, то в тебе трапився б ремонт, потоп, або нашестя тарганів, які  травили б спецслужби трьох країн.  Чого тільки не вигадає твоя геніальна голова, щоб не пустити матір на поріг.

Євген вирішив помовчати, щоб не розбурхувати і без того яскраву фантазію Агати.

Жінка впевнено зайшла до квартири, скинула шубку й обдарувала  посмішкою сина, який якраз заніс до коридору валізу та поставив до стіни.

– А де Ліна?

– У себе вдома.

–  Шкода. Я так хотіла познайомитися. Ти мене довго будеш тримати в коридорі? У тебе є хороший чай? Чи для матері ромашку із липою в парку збирав?

Євген подумав, що фантазії Агати про потопи, ремонти, тарганів – були хорошою ідеєю.  Але змовчав і вказав рукою в напрямку кухні. Вже за кілька хвилин він готував чай, а мати зручніше вмостившись біля столу не вгавала.

–  Вчора я  зателефонувала Луці. Він мені стільки розповів про Ліну: добра, щира, розумна. І сім’я нам підходить.

– Нам? – трохи насмішкувато перепитав Євген і поставив перед матір'ю чай.

– Не чіпляйся до слів. А що в тебе до чаю?

– Десь цукерки завалялися.

– А крім цукерок? Сир, оливки, рибка, чи м’ясо. Немає? Замов доставкою суші. Або можна до ресторану сходити повечеряти. Ну, що ти так дивишся на мене? Я голодна з дороги.

– З якої, мамо? Тобі їхати максимум пів години із передмістя.

По виразному погляді матері, Євгеній зрозумів, що його слова не аргумент і набрав доставку суші. Задоволена Агата відпила чай.

–  Я вирішила, що більше  не хочу чекати.  Якщо ти не везеш мене знайомитися з цією неймовірною дівчиною, то я сама завтра поїду до Крафтів.

Євген сів навпроти. Йому було цікаво, що за геніальна ідея знову визріла в голові матері.

– Але можливо ти влаштуєш нашу зустріч на більш нейтральній території? Чи все-таки завітати завтра ввечері до невістки в гості?

– Нейтральна територія – це де?

Агата намагалася зі всіх сил стримати задоволену посмішку.

– Ми могли б сходити на шопінг. Дівчина повинна мати гарний вигляд. Особливо, якщо скоро стане частиною нашої родини.  Виділиш нам трохи грошей.