40.

Євген лежав на ліжку без настрою і дивився в стелю. Просвітлення в його житті тривало недовго і за останні дні знову стільки навалилося. Чоловік намагався  не думати про Ліну. Він телефонував їй декілька разів, але марно. Все поза зоною. Не те, що Євген не вірив, що в її матері  проблеми зі здоров’ям. Але виглядало дуже підозріло. У них було все так чудово і до спадку  рукою сягнути… А тут якась незрозуміла муха вкусила Ліну і вона зникла. Євген сів, зачепив на шафці стос тек: контракти Марченка, які так і лежали без діла. Вони  гучно  полетіли на підлогу –  аж Фараон припинив шматувати в коридорі взуття.. Євген так і не прийняв рішення стосовно їх. А ще, ніби мало йому мороки, в голові постійно крутилися думки про Антона. І це так  робило нерви.

Євген більше не міг зволікати: два дні мовчання Ліни – це занадто. Він поглянув на годинника: 10 година. Зателефонував Сніжці.

– Привіт, як настрій? До виступу готова? 

–  Привіт, та хоч зараз! Куди їхати? – і Сніжка залилася сміхом 

– Ліна вже повернулася?

– Звідки?

Євген насторожився.

– Від матері, вона захворіла.

– Що погризлися і вона вигадала тему ігнору, а  ти купився? – і Сніжка знову захихотіла.

– Ліна вдома?

– Була два дні. Моїм батькам штовхнула казку, що  захворіла. Правда в це було легко повірити: як виходила зі своєї кімнати, то очі та ніс були постійно  червоні. 

– А що сталося, казала?

– Ти мене питаєш  про свої косяки? Сам шукай, де довів. А зі мною Ліна не розмовляла, постійно казала, що нездужає. Але сьогодні сталося чудо зцілення: вхопила мої ковзани та поїхала на каток.

Євген відчув, як всередині все напружилося.

– Сама? – а погані передчуття вже шкрябали по спині.

– Ну, їхала сама, але не факт, що сама буде кататися. 

Євгена аж пересмикнуло.

– На який каток?

– Тут недалеко. 

Сніжана назвала адресу. Євген почав швидко одягатися. Збоку ліжка щось зашамкало.. Чоловік заглянув в куток: Фараон уже шматував контрак із стосу. Євген тільки махнув рукою і рвонув у двері.

Якимсь дивом Бергер без пригод долетів до торгівельного центру.  Різко загальмував на парковці, вискочив із  машини та,  попри  морозний  вітер, без шапки швидко пішов на відкритий каток, що був поруч. Євген абсолютно не зважав на новорічну атмосферу: ярмаркові намети,  святкові мелодії, ялинку та апетитні запахи навколо. Всю його увагу захопила тендітна постать Ліни в рожевому лижному костюмі та високий міцний чоловік біля неї. Євген аж скрипнув зубами: він  навіть не сумнівався, що це Антон..  Вони каталися поруч. Ліна трохи невпевнено, а  її супутник зухвало з вибриками. Час від часу вони перекидалися короткими репліками.  Дівчина, трохи різко розвернулася і втратила рівновагу. Антон її підхопив за талію. Євгена аж підкинуло. Він гарячкувато почав шукати очима, де можна знайти ковзани, але в  останній момент збагнув, що його точно ніхто підхоплювати на льоду не буде. В цей момент Ліна щось сказала, відсторонилася й  поїхала вбік виходу з катка. Євген трохи відступив і принишк біля намету з солодощами. Розумів, що виглядає безглуздо та смішно, але нічого зробити з собою не міг. Насилу дочекався, поки Ліна з Антоном зникли за дверима кафе і швидко пішов за ними.

Кафе було майже порожнім. Уздовж вікон стояли столики, а їх відділяли високі декоративні перегородки з плетеної лози, які були обвішані глиняним тарілками. Євген принишк за  однією. Сам не розумів, що замовив, а коли офіціант приніс чашку, навіть не глянув на неї. Він не міг відвести погляд від Ліни. Видно, розмова була зовсім не романтичною. Дівчина байдуже посміхалася, говорила щось зі спокійним виразом обличчя, натомість Антон все більше червонів. А потім з його обличчя ніби хтось зірвав маску люб’язного Ромео і з’явився гнів, роздратування. Ліна встала, а він підхопився й різко вхопив її за руку.

Євген більше не міг це терпіти. Не замислюючись, що робить, він рвонув до їхнього столика і ніби збоку почув свій, але зовсім незнайомий голос, повний люті:

– Руки забрав від неї…