39.

Ліна стояла біля паркану маєтку Бергера і важко переводила дух. Трясця. Яка безглузда ситуація: мало того, що втекла з доброго дива, як перелякана курка, так ще заблукала в трьох соснах і хвилин 20 шукала стежку. А тепер ще потрібно знайти кляту хвіртку. Але це вже легше. Ліна зітхнула і просто пішла вздовж паркану, заразом прислухаючись, чи не кличе її Євген. Ага, обгукався аж. 

Врешті вона знайшла хвіртку, зайшла в садок, та швидко пішла до будинку, а за секунду заклякла від подиву:  за альтанкою стояв Євген і… тримав в обіймах Мелісу.

– То як стосовно гарячої новорічної ночі? – голос «мачухи» переривався. – Твоя наречена не буде зайвою: тобі не звикати, а я відкрита для експериментів. 

Меліса провела рукою по щоці Євгена…

Ліна швидко відвернулася і майже побігла в дім. У кімнаті стягла костюм. Намагалася вгамувати емоції. Її тіпало  від суперечливих почуттів: образа, лють, нерозуміння, біль. На очах були сльози. А потім несподівано все попустило і стало байдуже. Що вона хотіла? Бабій, гуляка, який міняв дівчат пачками й зустрічався одночасно з кількома. Розпусне брехло. Між ними лише  угода і вона не дасть зіпсувати її ні емоціями, ні заграванням. 

Ліна  набрала кузину. 

– Сніжко, ми їдемо. Всі подробиці дома. Збирай речі. 

Тоді  дістала сумку й почала пакувати одяг. За кілька хвилин до кімнати зайшов Євген. 

Він важко дихав, був схвильований. Побачив Ліну і полегшено видихнув.

– А я вже почав хвилюватися де ти.

Ступив крок і спробував обійняти. Ліна відсторонилася.

– Не заважай.

Євген тільки тепер звернув увагу на сумку.

– Ти збираєшся? Якщо це через поцілунок…

Ліна похитала головою.

– Зателефонувала мама. Захворіла. Каже, що все добре, але мені не подобається її голос. Хочу провідати. Все одно, тут вже нічого  робити. Твій батько поїхав і не має перед ким вдавати нашу комедію.

– Комедію? – в голосі Євгена була розгубленість.

Ліна повернулася до нього і спокійно глянула в очі. 

– Між нами тільки домовленість. Ти забув?

Євген якось непевно почав:

– Мені здалося…

– Так, тобі лише здалося. Тобі «Мегабуд», а мені – спадок. І досить про це.

Євген побілів і відступив.

– Як скажеш. Я тебе відвезу.

– Не потрібно. Я викличу таксі.

– Мені теж немає що тут робити без тебе. Крім того, твій від’їзд на таксі викличе зайві запитання. 

Ліна знизала плечима.

– Добре.

Євген почав збирати речі. Ліні було страшенно прикро і боляче, що він не спробував розпитати, порозумітися, не доводив свої почуття, а так спокійно сприйняв, що між ними лише угода. І це після… Після чого власне? Ліна непомітно шморгнула носом. Те що для неї подія, для цього бабія мить не варта уваги. Скільки в його житті було  спекотних розваг, які нічого для нього не варті, а вона дурненька з якогось поцілунку зробила історію… Ліна шморгнула носом голосніше. Євген підняв до неї спокійне обличчя.

– Не переживай. Все з матір’ю буде гаразд. Хочеш, я поїду з тобою?

– Хоч її не втягуй у свої ігри.

– В які  «свої ігри»? Ти про що? 

В цей момент заскочила Сніжка.

– Все, я готова. Шкода, що так швидко. Мені тут подобається – така атмосфера, як в якомусь жахастику. І навіть головний момент інтриги є: хто прибрав Генріха…

Євген тільки повів бровами.

– Мій батько в себе в офісі.  Магда йому телефонувала. 

– Це вона тобі сама розповіла? – з недовірою спитала Ліна.

– Меліса. 

Ліну, аж підкинуло.

– І коли це ти встиг, так інформативно з нею поспілкуватися?

– Сьогодні на прогулянці…

– Досить. Мені нецікаво. 

Сніжка з Євгеном зі здивуванням поглянули на Ліну. Та  взяла сумку і пішла до дверей.

– Довго тебе чекати? Чи все-таки викликати таксі? 

Євген швидко застібнув сумку.

– Я вже. Тільки Фараона одягну та посаджу в переноску.

Дорога додому пройшла в мовчанні. Євген навіть не намагався про щось поговорити, Ліна вперто дивилася в протилежний бік, а Сніжка крутила в руках маску.

– Цікавий в тебе батько.

Євгеній здивовано поглянув на дівчину.

– Цікавий? – аж перепитав для надійності.

– Угу. Сказав, що немає нічого жалюгіднішого  за дешеве вар'єте  з бездарними акторами. Він любить театр?

– У нього все життя театр. – роздратовано буркнув Євген.

– Хто б казав. – хмикнула Ліна 

Євген покосився на неї, але промовчав.

Ліна навіть не стала прощатися із Євгеном, майже силою вирвала з його рук сумки та без пояснень пішла до під’їзду. Бергер роздратовано гримнув дверцятами машини та поїхав. Сніжка дивилася на ці комедії, і насилу стримувала сміх. Уже у квартирі спитала: