38.

Вранці Ліна прокинулася від того, що хтось інтенсивно вилизував  їй п'ятку, а потім перейшов на великий палець і навіть почав покусувати. Сонна дівчина схопилася: 

– Ах ти бабій… – і сама зареготала від несподіванки. 

Біля її ніг сидів Фараон і здивовано дивився на неї великими бурштиновими очима. 

З душу вийшов Євген лише в піжамних  штанах. 

Підморгнув хитро до Ліни.

– Бачу,  ти навіть уві сні думаєш про мене.

Потім почав витирати волосся рушником, демонстративно повертаючись на всі боки та напружуючи м’язи на руках й пресі. Тіло в Євгена  було справді красиве, рельєфне. Пікантності додавали невелика русява парость  на грудях та доріжка на животі, яка звабливо опускалася за пояс.

Ліна врешті не витримала і засміялася. Євген трохи здивовано поглянув на неї.

– Ти чого?

– Музику увімкнути?

– Навіщо?

– Для твого шлюбного танцю, павич!

І Ліна встала на ліжку й почала передражнювати рухи Євгена. І робила це так кумедно, що він за секунду вже сам сміявся. 

– Ти нестерпна, жорстока дівчина. Ні, щоб зніяковіти, або роззявити рота від захвату. Потрібно все перетворити в комедію.

Ліна захекана від своєї пантоміми завмерла й окинула Євгена критичним поглядом.

– Гарний прес, красиві м’язи, помірна волохатість. На зиму можна й  більшу.– потім закрила очі руками. – Ой, ой! Як соромно!

Опісля зістрибнула з ліжка й підійшла до Євгена впритул та посміхнулася.

–  Так нормально? – підморгнула і попрямувала до ванни.

Лише там видихнула. Скинула одяг і стала під душ. Якби Євген знав, як їй важко далася пантоміма. Вона справді зніяковіла і її легенько підтрушувало.  Одне діло, коли хлопці в трусах бігають на пляжі, а інше, коли ти з привабливим напівоголеним красенем в одній кімнаті та… ліжку. Ліну кинуло в жар.

За сніданком Євген був задумливим і нікого не помічав. Ліна намагалася акуратно  їсти круасан із полуничним джемом, щоб не капнуло на білий спортивний костюм. Магда в чорній сукні із вінтажною брошкою виглядала, як справжній персонаж із фільму про відьом, а Вальдемар, у вчорашньому светрі,  із насмішкою спостерігав за Ліною і, здавалося, олень на його пузі давно потребує дієти. Врешті в кімнату вплила Меліса в елегантному брючному костюмі кольору морської хвилі. Дворецький налив їй кави. Жінка ледь скривилася в посмішці.

– Невже Генріх пропустив такий милий святковий сніданок. Це щось новеньке. 

Магда насупилася, в Вальдемар докинув ще цукру в чашку із чаєм. Ліна зрозуміла, за виразом обличчя присутніх, що ніхто з них не знає куди подівся Бергер-старший.

Магда кивнула до дворецького. 

– Пан Бергер давав якісь розпорядження стосовно  обіду чи вечері?

Чоловік похитав головою. 

– Я його сьогодні не бачив.  Коли  вранці постукав в його кімнату, вона була порожня. 

– Порожня? 

Ліна вловила непідробне здивування в голосі Магди. 

– А на вечерю він повернеться?

Дворецький лише знизав плечима. 

Ліна навіть їсти перестала. Виявилося, що Генріх нікого не попередив про свій від’їзд. Дивні сімейні відносини. Вона поглянула на Євгена, але той ледь підняв брови й похитав головою та знову поринув у свої думки.

В цей момент у зал влетіла  Сніжка.

– Мені какао. Дякую.

Всілася й почала намазувати грінки вишневим варенням. На її шиї висіла потворна маска із чорним пір’ям. 

Меліса кивнула на неї головою.

– Цікавий аксесуар.

Магда скривила свої губи.

– Тільки не до столу. Бридота.

Ліна не встигла встати на захист кузини, бо Сніжка посміхнулася.

– Сьогодні подарував Генріх Євгенович.

Вальдемар аж випростався.

– Ти його бачила? Де?

Сніжана трохи легковажно махнула рукою. 

– На заскленій  терасі. На сьогодні обіцяли сонячну погоду і я хотіла зробити кілька селфі на фоні світанку. Щоб не проспати прийшла туди ще темно. А там сидів Генріх Євгенович із цією маскою в руках. Ми разом дивилися на схід сонця, а потім він подарував її мені.

Коли закінчився сніданок Ліна та Євген вийшли до коридору. Їх перегнала Меліса. Ніби ненароком, зачепила Євгена плечем, зупинилася на мить, провела рукою по спині.

– Перепрошую, любий…  – посміхнулася досить звабливою посмішкою і поспішила далі.

Ліна відчула, що її накриває роздратування.

Сніжка  поруч хмикнула.

– Яка фатальна дама. Ліно, пофоткай мене тут. Знайомі ніколи не повірять, що це в Україні.  – й безтурботно побігла позувати поруч з  обладунками середньовічного лицаря, та  серед гобеленів, щитів, і холодної зброї на кам’яних стінах. 

Євген ніби прокинувся від своїх важких думок і посміхнувся до Ліни.