37.

Ліна спостерігала, як розпаковують подарунки і її не покидало враження, якоїсь бутофорності. Ніби й родинне свято, але відчуття сім’ї не було. Виглядало так, ніби до столу ледве не примусом зігнали зовсім чужих людей, які терплять одне одно лише зі своїх корисливих інтересів. Правда радувало те, що агресивних випадів в її бік, та бік Євгена було не багато. Так, трохи подзижчали та й по всьому. Навіть Магда. Лише Вальдемар весь вечір свердлив поглядом, аж шматок в горло не ліз. А ще ця Меліса… Ліна не розуміла, чому ця гідра  чим далі, тим більше її дратувала. Беззаперечно  красива, але так дивитися при живому чоловіку на Євгена та облизуватися цілий вечір! Аж гидко. Ліна скривилася, машинально відкрила черговий подарунок з ароматизованою свічкою, вдячно посміхнулася і знову знайшла поглядом Мелісу. Та крутила в руках, якийсь шовковий шалик і не зводила очей з Євгена. Ліна поглянула на нього й забула про все на світі. Зрозуміла, що відбувається, щось важливе й не надто приємне. Вона бачила, як Євген дивиться на батька, з яким виразом обличчя говорить. Можливо, комусь було б не зрозуміло, що він зараз відчуває, але вона стільки попила крові з нього за ці тижні, що вже лише за поглядом, нахилом голови могла вгадати, що в Євгена на серці.

Сніжана сміялася, робила селфі, дівчатка верещали від захвату, Меліса вже міряла свій шалик – всім було байдуже до чергової драми батька й сина, яка розігрувалася біля каміна. Ліна фізично відчула, як болить Євгену й коли Генріх встав, зробила кілька кроків вбік каміну і тут почула поруч насмішкуватий скрипучий голос. 

– Не думала, що Євген,  колись схаменеться, особливо після останньої історії з оргією  Але видно спадок творить дива. 

Ліна розвернулася. Перед нею стояла Магда.

– Оргією?

– Ой, люба, пробач. Я не знала, що ти в не курсі. Думала, що між вами немає секретів.

Ліна дивилася на Магду, яка намагалася вдавати співчуття і розуміла, що актриса з неї кепська – стільки глуму й зневаги було в її вицвілих очах. 

– Наш Євген не вміє тримати свого друга на припоні. Я думаю, ти здогадуєшся, про що я. А його батько ніколи не залишить спадок розпусному гульвісі. Тому я така рада, що мій любий племінник нарешті схаменувся і взявся за розум. Хоча, здається, місяць тому в нього була інша наречена. Але то таке. Головне, що тепер він зустрів кохання всього свого життя. Вітаю тебе в нашій родині. Племінницею не називаю. Почекаю місяць.

І Магда із єхидною посмішкою відійшла. Від такої несподіваної інформації Ліна трохи остовпіла. Звичайно угода угодою, але про такі речі потрібно попереджати. І взагалі було чогось дуже неприємно. Навіть занудило.

Євген вже вийшов із залу. Ліна поглянула на Сніжку, яка  в захваті міряла якийсь безглуздий капелюшок, реготала і  вже робила селфі з мейн-куном, який мав необережність вилізти зі своєї схованки.

Ліна не стала її відволікати, а пішла за Євгеном. В коридорі їй дорогу переступив Вальдемар. Дівчина хотіла обійти, але він вхопив її за руку.

– З усього списку «наречених», бачу, братик вибрав найкращий варіант. Як зі спадком Генріха пролетить, то грошима Крафтів дірки позатикає.

– Руку прибрав, а то покличу на допомогу.

Вальдемар відступив, але різко нахилився до вуха й прошипів.

– А може, ти теж граєш у якісь свої ігри, як і твій «наречений»? – останнє слово він ніби виплюнув. – А за випадок біля офісу, ох, пожалкуєш...

Ліна зневажливо посміхнулася.

– Уже жалкую. Треба було викликати поліцію. Повеселилися б довше. І менше розповідайте з Магдою про «наречених» Євгена. Мені байдуже, ми кохаємо одне одного і будемо разом незважаючи ні на що. 

І Ліна з гордо піднятою головою пішла по коридору. Вона переконувала себе, як їй поталанило, що в неї з Євгеном лише угода. Але чого тоді на душі було так липко, ніби саму кинули в багнюку?

Євгена Ліна застала в кімнаті. Він лежав на ліжку дивився у стелю, а на підлозі стояла відкрита коробка з теками. Дівчина сіла біля нього і вказала очима на папери.

– Що це.

– Контракти Марченка, які я маю перехопити та остаточно розвалити його бізнес. Чергова перевірка з боку батька на відповідність бути його сином.

– І що ти будеш робити?

– А що я можу?

– Залишатися самим собою.

Євген посміхнувся гірко.

– А якби в тебе на кожну стояли такі гроші, ти залишалася б сама собою? Тобі для будиночка біля моря треба лише свідоцтво про шлюб. А мені постійно нові умови й чим далі, тим «веселіші». Таке враження, що батько визнав мене, щоб  знущатися. 

Потім секунду помовчав, встав і зібрав теки до коробки. Закрив та поставив її на крісло.

– Це бізнес і більше нічого. Давай спати. Нам ще добу тут «відпочивати».

Ліна знизала плечима 

– Тобі з цим жити. Я в душ.

Сон довго не йшов до Ліни. Здавалося, не лише окремі ковдри розділяють її та Євгена, а різні світи й купа запитань.

Врешті Євген повернувся до неї обличчям і у світлі ліхтарів за вікном, вона побачила, що він посміхнувся.

– Питай.