35.

Ліна вийшла із ванної кімнати, розвела руки та покружляла. На ній був світлий светр з оленями та джинси. 

– Це точно підійде?

Євген у світлому худі та бежевих штанах оглянув її трохи насмішкувато.

– А ти очікувала бал Попелюшки? Ні, все пройде максимально по-домашньому. Ми тільки перерахуємося, чи ніхто не захленувся власною жовчю та перекусаємо одне одного, щоб виробити новий  імунітет на рік. Паралельно щось з’їмо,  завтра поганяємо на лижах, знову повечеряємо, а зранку, як не загризуть – додому.

Ліна трохи схилила голову набік.

– Невже все справді так сумно?

Євгеній  підійшов і обійняв її.

– Не переживай маленька, я з тобою…

Ліна засміялася.

– Та ну твої жарти. Я серйозно.

Євген посміхнувся, покружлялв її за одну руку, як балерину в танці.

– Ну, як думати про спадок, то терпимо. Принаймні мені завжди допомагало.

Ліна зупинилася і глянула на  Євгена. За жартами й сміхом побачила сум у його очах і далеко не радісний настрій.

– А тобі ніколи не хотілося все кинути та просто жити своїм життям?

Чоловік трохи повагався, а тоді відповів.

– Останнім часом – часто. Але до хорошого життя швидко звикаєш і відмовитися від нього важко. Але навіть не це головне. Як уявлю, що моя відмова буде перемогою Магди і Вальдемара – аж зуби зводить.

Потім підійшов до дверей.

– Але годі про це. У нас є ціль. Тому вперед до любих родичів. Незабутній вечір гарантую. 

Євген підставив руку, Ліна жартівливо зробила реверанс, взяла переноску із Фараоном і вони вийшли в коридор.

Там їх ледь не збила з ніг Сніжка. Вона була в червоному светрі з веселим сніговиком, спортивних штанах та кросівках такого ж кольору. Але вершиною образу була зав'язана бантом червона хустинка в білий горох, яка підтримувала розпущене волосся.

Ліна підморгнула.

– А тобі пасує.

– Ха. Тут без варіантів. Правда я  брала свій шкіряний  костюм з черепами та Євгену вдалося підкупити мене корпоративом, тому я сьогодні добра й пухнаста.

Ліна навіть посміхнулася, уявивши реакцію нових родичів на фірмовий образ Сніжки. Але за кілька хвилин вона забула про все, вражено розглядаючи інтер'єр залу, куди провів її Євген. Усе навколо виглядало нереально, як казковий палац в баварських Альпах, не вистачало лише гірських вершин за вікном. Висока стеля з масивними дерев'яними балками,  величезні панорамні вікна  до підлоги, які відкривали краєвид на засніжений сосновий ліс. Біля центрального вікна стояла розкішна різдвяна ялинка. Гілки аж прогиналися під вагою скляних куль, золотистих стрічок і різнокольорових вогників. Під нею височіла ціла гора подарунків із широкими атласними бантами. 

У центрі залу вже чекав святково сервірований стіл. У вечірньому освітленні виблискували кришталеві келихи та срібні прибори біля порцелянових тарілок, а білі лляні серветки, перев'язані гілочками ялівцю, додавали сервіруванню святкової родзинки. Посеред столу височіли підсвічники. Приглушене освітлення, мерехтіння свічок і вогонь у каміні створювали атмосферу таємничості, але не сімейного затишку. Ліна фізично відчувала напругу між присутніми в залі.

Біля вікна стояла старша жінка, неймовірно схожа на Генріха. Та сама суха постать, зверхність та зневага в очах і рухах. Ліна зрозуміла, що це і є «зловісна» Магда. Поруч дівчина впізнала Вальдемара, який не зводив очей з матері, яка майже беземоційно щось йому розповідала.  Біля ялинки на важкому яскравому килимі бавилися з мейн-кунами дві невеликі дівчинки.  Висока молода жінка у светрі із різдвяним Мікі Маусом та джинсах уважно спостерігала за ними. Сам Генріх у м'якому кріслі біля кабміну читав, якесь економічне видання. Всі були одягнені для домашнього святкування. На Вальдемарі був  светр з оленями й  світлі штани. Магда одягнула вишневу закриту сукню з рукавами, а  дівчатка – святкові  бордові платтячка із мереживними комірцями. Генріх був у звичайному світлому светрі та чорних штанах.  Із загальної  домашньої картини вибивалася Меліса. У провокативно відкритій яскраво-червоній сукні, на височенних підборах, вона стояла осторонь із бокалом вина в руках і дивилася у вікно. Її важке золоте волосся спадало нижче пояса.  

Попри свято, відчувалося, що атмосфера в кімнаті була далекою від різдвяної легкості.

Євген не встиг нічого сказати, як Меліса швидко підійшла до нього граційною ходою кішки.

– А ось і мій любий пасинок. 

Абсолютно не зважаючи на Ліну, Меліса обійняла вільною рукою Євгена, поцілувала в обидві щоки, залишаючи сліди помади.

А тоді, якось занадто інтимно підморгнула і додала тихіше: 

– Сподіваюся, ти скучив за нами так само, як ми за тобою… — і виразно поглянула йому в очі.