34.

Дорога до маєтку Генріха Бергера петляла між високими соснами. Ліна була впевнена що на них чекає звичайний будинок, захований десь серед лісу. Та за черговим поворотом дерева розступилися, відкриваючи зовсім іншу картину. Перед Ліною розкинулося елітне котеджне містечко серед соснового лісу. Охорона на в'їзді, широкі доглянуті дороги, розкішні  будинки, припорошені снігом, м'яке світло ліхтарів, що мерехтіло в сутінках, які швидко насувалася.  Здавалося, тут навіть тиша була іншою – дорогою й бездоганною. Автомобіль  зупинився перед будинком.

Ліна вийшла, підхопивши переноску з Фараоном. Кошеня сонно заворушилося, але, відчувши знайомі руки, знову спокійно вмостилося на м'якій підстилці.

Ліна підняла голову й завмерла. Перед нею височів справжній особняк із широкими сходами, величезними вікнами та масивними дверима.

–  А я думала це буде звичайний заміський будиночок в лісі.

Євген лише байдуже знизав плечима.

– Для батька імідж понад усе.

Навіть Сніжана тихенько присвиснула.

– Нічого собі... Не котеджне містечко, а конкурс замків.

Важкі різьблені двері відчинилися й назустріч вийшов дворецький, а за ним двоє працівників, які забрали сумки. Але  переноску Ліна нікому не віддала.

– Дякую, я сама.

Дворецький лише  кивнув і повів гостей до їх кімнат.

Сніжані дісталася затишна спальня в ніжних рожево-пастельних тонах. Оглянувши цей нічний кошмар гота, вона зробила таке скорботне обличчя, що Ліна не витримала та пирхнула від сміху.

Але коли дворецький відчинив двері їхньої з Євгеном кімнати, усмішка повільно зникла з її обличчя. Простора спальня, витримана у світлих кавових тонах, вражала вишуканою розкішшю, а просто посеред неї стояло величезне двоспальне ліжко.

Ліна поставила переноску біля масивного м’якого крісла оббитого коричневим оксамитом, й повісила  свого пуховика на спинку. Тоді відчинила дверцята й витягла Фараона, який зашипів та мляво спробував її вкусити. Зняла з нього комбінезончик, після чого поставила злюку на підлогу. Але кошеня сонно потягнулося і, вирішивши, що це місце не гідне його королівської уваги, залізло в переноску де знову скрутилося клубочком.

Ліна ще раз обвела поглядом кімнату, в її голосі була розгубленість.

– Тут одне ліжко.

Євген кивнув.

–  І? Ти що, ніколи ні з ким не спала в одному ліжку? Думаю, воювати за ковдру не будемо. – й спокійно повісив пальто до шафи.

Ліна спалахнула.

–  Ну, не з чоловіком же.

Євген здивовано подивився на Ліну.

– У тебе ніколи не було стосунків?

– Не дивися так, ніби побачив останнього мамонта.

Євген хмикнув.

–  З таким характером і не дивно...

–  Ах ти гад!

Ліна кинула на Євгена шалик.  Він ухилився й кинув на неї свій светр, і отримав подушкою по лобі. Зареготав, обійняв Ліну й вони впали на ліжко. Деякий час борюкалися, сміялися, врешті завмерли. Євген торкнувся своїм лобом чола Ліни й відчув на губах її дихання. За кілька ударів серця, трішки відсторонився.

– Не ображайся. Я не зі зла. Ти таке диво. Справді незвично, що така приваблива й войовнича дівчина не мала серйозних стосунків. 

Ліна посміхнулася.

– Не відволікайся й не хитри. Тут одне ліжко. Де ти будеш спати?

– Невже ти така жорстока, що проженеш мене на підлогу? 

В очах Ліни був сміх, а губи  так близько. Євген не стримався і торкнувся їх своїми. Відчув, як на секунду напружилася дівчина, а тоді почала відповідати: несміливо, невміло, солодко. Євген міцніше пригорнув її, пив ніжність поцілунку, хмелів і відчував, як його накриває гаряча хвиля.

Першою відсторонилася Ліна. Євген знову  потягнувся, але вона вперлася в його груди рукою.

– Євгене, досить. Ти забув нашу угоду?

Встала й почала збирати розкидані по кімнаті речі.

– Я тобі не подобаюся?

Ліна зупинилася і уважно поглянула йому в очі.

– Ти мене кохаєш?

– Що? – Євген хотів віджартуватися, або навіть сказати хтозна-який за життя раз «так», але не зміг. 

– Не знаю. Я справді, не знаю, що відчуваю до тебе, Ліно, тому не хочу брехати. 

Дівчина посміхнулася: без образи, щиро, відкрито.

– Так  де ти будеш спати? 

– На ліжку, в піжамі, під окремою ковдрою, спиною до тебе. – і зробив благальне обличчя. – Можна?

Ліна підморгнула.

– Ну, якщо в піжамі, спиною…

І хитро поглянула на Євгена, який весь час кивав головою.

– Добре, що ж з тобою робити. Спи.

Бергер схопився, підхопив Ліну на руки.

– Дякую. Ти найдобріша, найчарівніша дівчина у світі. 

І вони завмерли, дивлячись одне на одного з таким теплом, якого ніколи не бачили від інших.