33.

Ліна посміхалася зі здивованих  облич Ренати та Роберта, які із запитанням дивилися на пакунки біля дверей. На коридор виглянула Сніжана і не втрималася від підколу.

– Ну, все.  Готуйте  ще одну прописку.  Це, мабуть, останні пожитки приволокла сюди. 

Потім зловила погляд батька і поспішно додала.

– Та я жартую. По-доброму, по-родинному. –  і навіть підморгнула Ліні.

Та не стрималася й  показала язика малій заразі. І несподівано дівчата залилися веселим сміхом. 

Роберт з Ренатою теж посміхнулися.

– Я звичайно радий, що ви порозумілися, але поясни нам, що відбувається.

Ліна відчула, як справді все легко з фіктивними стосунками та заміжжям – нуль переживань і ніяковіння. Але для годиться зробила трохи засоромлений вигляд. 

– Євгеній запросив мене на сімейне святкування Різдва до батька. Це заміський будинок у лісі. Тому він купив  мені одяг для лижної прогулянки. 

– А я знала, що у тебе з ним буде серйозно. – аж підстрибнула Сніжка, – Став би  він копирсатися у смітті через якесь кошеня.

Рената тільки похитала головою. 

– Ходи до вітальні. Все нам докладно розповіси. 

 Дядько з тіткою сіли на диван, і як вони не дивилися суворо на Сніжку, але та намертво приклеїлася біля них. Ліна сиділа поруч на м’якому кріслі й натхненно  розповідала їм свою історію кохання.

– Після випадку із макетом ми  дуже зблизилися. Декілька разів сходили на побачення і  між нами виникла глибока симпатія. А оскільки ми обоє серйозно ставимося до стосунків, то Євгеній мені освідчився. Можливо це трохи й швидко, але нам не потрібно щось з  нуля дізнаватися одне про одного, адже наші сім’ї дружать. – і Ліна дуже мило посміхнулася. 

А тоді для переконливості  додала:

– Тим паче в нашій ситуації, ми обоє впевнені, що жодних корисливих цілей чи претензій між нами немає.

«Лише до нашого спадку» – додала про себе і зітхнула. Хоча, чого їй соромитися? Адже вони хочуть отримати тільки своє по праву, і хіба винні, що умови такі середньовічні. 

Роберт задоволено посміхнувся, а Рената взагалі світилася щастям.

– Ми повністю схвалюємо твій вибір. Сподіваємося ти гарно проведеш час із родиною Євгена. 

Несподівано Сніжана зробила благальне обличчя.

– А можна мені з тобою, Лінусь? Я буду себе вести тихо-тихо, чемно-чемно. 

Ліна трохи розгубилася.

Рената досить суворо поглянула на дочку. 

– Ми, здається, з тобою домовилися, що святкуватимемо Різдво в бабусі Марти.

– Мамо, ну будь ласочка. Твоїй бабусі під 90 і там не буде нікого молодшого за 40 років.  А тут Ліна, Женя. Я буду під їх наглядом і  це лише на Різдво. – й дуже жалісливо подивилася на батьків. 

Рената з Робертом нерішуче  переглянулися. 

–  У Ліни та Євгенія свої плани. Ти їм будеш заважати. Та й Генріха ми поставимо в незручне становище. 

Тут Ліна знову подякувала всім святим, що в неї фіктивні стосунки. 

– Абсолютно ні. Це більше сімейний відпочинок, а не романтичний. Сніжана і ви скоро станете однією родиною  з Бергерами, тому думаю, що проблем з Генріхом  не буде.

Про «єдину родину» – було сильно. Ліна це зрозуміла по обличчях тітки та дядька. Навіть Сніжка відкрила рота.

Першим оговтався Роберт. 

– Я зателефоную Генріху, якщо він не проти, то Сніжана поїде з вами.

Ну, звичайно Генріх був не проти. Ліна чомусь навіть не сумнівалася в цьому. А ось дядько був здивований іншим.

– Я завжди дивувався, наскільки Генріх проникливий чоловік. З перших хвилин розмови сказав, що буде радий нас бачити  з Ліною та Євгенієм у заміському будинку. Тому питання зі Сніжаною  вирішене.

Настала черга дивуватися Ліні – коли Євгеній  встиг розповісти про неї батьку? 

Ввечері, коли вона пакувала речі, у прочинені двері заглянула Сніжка. 

– Можна?

Ліна кивнула, і кузина нерішуче затупцяла на порозі.

– Ти не проти, що я напросилася з тобою? 

– Я не проти, але давай чесно:  у чому підступ?

Сніжка сіла поруч на ліжко і сумно зітхнула. 

– Та немає ніякого підступу. Ми всі великі свята святкуємо у бабусі Марти. Уже не має сил слухати нескінченні перерахунки родичів, розповіді про них, та переглядати сотні фото. А ще постійні нотації, яка зараз неінтелігентна молодь.  А потім бабуся почне обговорювати моє майбутнє, та шукати серед близьких і далеких знайомих нареченого: «Поки не розібрали всіх достойних молодих людей». – Сніжка дуже вдало скопіювала голос бабусі та несподівано обійняла і поцілувала Ліну в щоку. – Тепер уявляєш від якого жаху ти мене врятувала. 

Засміялася і вискочила із кімнати.

Ліна тільки  похитала зі сміхом головою – справді «жах». Уже в ліжку вона  зателефонувала Євгенію. Він абсолютно не був проти Сніжани, але щиро здивувався реакції Генріха, бо  нічого не розповідав батьку – готував сюрприз. Ліна ще довго не спала і намагалася зрозуміти, що її насторожує в цій ситуації.