32.

Євгеній приїхав до офісу в чудовому настрої. Йому однозначно було чим похизуватися на сімейному шабаші: він тільки що уклав багатообіцяючий контракт, а нареченою була племінниця Крафта. Чоловік уявляв обличчя Магди та Вальдемара і йому здавалося, що він підіймається в офіс не на ліфті, а на крилах. Потім Євгеній згадав учорашнє падіння під ліхтарем: сміх Ліни, її очі навпроти й хурделицю над ними. Посміхнувся, а в грудях розлилося тепло. Коли зайшов до холу, відразу знайшов поглядом Ліну, й посмішка повільно згасла на обличчі: дівчина була сумною й ніби заплаканою.

– Привіт. Тільки не кажи, що тебе перелякали розповіді про мій сімейний серпентарій і ти жалкуєш про нашу угоду.

Ліна важко зітхнула.

– Твоя родина тут не до чого. Так дрібні неприємності особистого характеру.

– Знову якийсь власник тваринок підкатує? То в мене теж є звірятко-кошенятко. Як знайду його у квартирі – обов'язково скину милу фотку.

– Знайдеш? – посміхнулася дівчина.

– Його величність Фараон мене гордо ігнорує. Лише дозволяє годувати, прибирати лоток, вмикати воду для банних процедур і підставляти рушник після них. Інколи з'являється у шафі зі взуттям, де методично знищує мої запаси брендів. Ідеальний кіт для алергіка.

Євген м’яко посміхнувся.

– То, що в тебе трапилося?

Хоча він намагався жартувати, але насправді переживав і  не тільки через те, що Ліна могла не поїхати на святкування, а й тому, що ця «офісна проблема» стала йому  небайдужою.

– Антон намалювався. Ну, моє шкільне кохання. Жити не може без мене. Як бідний тримався стільки часу – не уявляю.

Євгена чомусь неприємно вразила відповідь Ліни і хоч він відчув іронію в її голосі, але посміхатися перехотілось.

– Так, збирайся на нашу секретну базу — поговоримо без свідків, а то Люся скоро на жирафа перетвориться, он як тягне голову з приймальні.

– На базу?

Євген хитро примружився.

– В кафе «Акваріум».

Вже за пів години він слухав розповіді Ліни про несподіваного «Антоніо-Ромео», наминав тістечка  і не міг стримати емоцій. 

 – От гад,  гівнюк.  Голову відірвати.

– З тобою все гаразд?

– А що? 

Ліна незважаючи на невеселі спогади,  посміхнулася.

– Поки я розповідала – ти з’їв своє тістечко й потягнув моє. А про твої коментарі, взагалі краще промовчу.

Євген глянув на порожні тарілочки  перед собою і почервонів.  

– Зараз замовлю ще. – а коли офіціант пішов, продовжив, — Це все через нерви. Як уявлю, що ти пережила на випускному – так би й заїхав в пику гаду. Не розумію, як у цієї мерзенної свині вистачає нахабства знову пхатися у твоє життя. Хочеш, я поговорю з ним по-чоловічому? Більше не захоче лізти.

Ліна заперечливо похитала головою.

– Навіть не думай. Він не становить загрози. 

Потім трохи повагалася і додала: 

– Та й ми були тоді ще  зовсім дітьми.

– Ти його виправдовуєш? Не вартий він того!

Одна думка про те, що Ліна може пробачити Антона викликала в Євгена глибоке неприйняття.

 Дівчина посміхнулася.  

– Звідки така категоричність? Нещодавно ти  називав мене «селючкою» і відправляв до телят. Але це не заважає, мені сьогодні  їсти з тобою тістечка.

Євген аж скривився, настільки йому були неприємні власні слова.

– Пробач. Ти не селючка.

– А хто?

Чоловік посміхнувся.

– Неймовірно красива й розумна дівчина. І ми з тобою дуже схожі.

Ліна підморгнула.

– Це натяк на те, що ти теж красивий і неймовірно розумний?

– Це теж. А ще – ми обоє не зовсім правильні спадкоємці на умовах. І мені справді прикро за сказане. Я був на нервах, і зауваж, у мене на це були поважні причини.

Євгеній намагався жартувати, але понад усе хотів, щоб Ліна знайшла виправдання йому, а не мерзенному «Атоніо». І сам не розумів, чому для нього це так важливо.

– Тому мій вердикт: гнати Антона в шию й триматися разом. Ніхто не зрозуміє нас так, як ми одне одного, і не підтримає безкорисливо.

– А  ми втілення безкорисливості? 

– Ну, принаймні між нами все чесно. Ти ж не думаєш, що Антон випадково спалахнув неземним коханням саме тоді, коли ти увійшла в родину Крафтів? Можливо, матір комусь у селі розповіла про твоє нове становище, і це дійшло до нього?

Ліна сумно похитала головою.

– Матері навіть зі мною важко говорити на цю тему. Усе набагато банальніше. За її словами, Антон трохи зустрічався з нашою односільчанкою Євою, яка навчалася в одній групі зі мною й жила в сусідній кімнаті гуртожитку. Вона спокійно могла побачити Крафтів, коли ті приїздили до мене. А в групі я сама сказала, що переходжу на заочне, бо змінила місце проживання. До речі, Антон уже розійшовся з Євою.