31.

Євген із самого ранку пропадав у справах, тому в офісі бурхливо кипіла підготовка до новорічного корпоративу, яку Ліна  знову вирішила прогуляти. В обідню перерву  вона тихенько прошмигнула на каву у місто.

Дівчина йшла засніженим містом і не відчувала холоду. Згадувала прогулянку з Євгенієм та  посміхалася. На серці було неймовірно радісно та легко. Здавалося, що вона сама  сніжинка, яку зараз підхопить вітер і понесе, тільки не до землі, а вгору, до хмар.

Ліна зупинилася біля вітрини кондитерської. Її очі засвітилися майже дитячою радістю. Вона  повагалася лише секунду і швидко зайшла в магазинчик.

Її відразу огорнуло приємне тепло. Після морозного повітря всередині здавалося особливо затишно. У повітрі змішалися аромати кави, ванілі й ще чогось дуже домашнього та теплого. За скляною вітриною акуратними рядами вишикувалася армія смаколиків: тістечка, еклери, рулети й тортики, прикрашені кремовими візерунками, посипками, шоколадом. Грала ненав’язлива музика, а за сусіднім столиком тихо розмовляли дівчата.  

Кілька хвилин  Ліна зачаровано стояла біля вітрини й вибирала смакоту. Очі розбігалися, і мало що не текли слинки  Врешті її вибір зупинився на празьких тістечках та капучино.  Вона зручно  вмостилася на м’якому кріслі за невеликим  столиком біля вікна. На підвіконні мерехтіла гірлянда, відбиваючись у склі золотавими вогниками, а надворі продовжував повільно сипати сніг.

Ліна відпила капучино, відчула на губах ніжну молочну пінку і аж закрила очі від задоволення. Опісля взялася за   тістечко. Смакувала й  згадувала «хокеїста» Євгена на снігу, хурделицю над ними й  щасливо посміхалася. Настрій сягнув найвищого рівня задоволення життям.

Та щастя тривало недовго. 

– Привіт, насилу тебе зловив… – пролунав над головою Ліни  знайомий голос.

Дівчина на секунду завмерла, а тоді повільно повернулася.

–  А тобі не спадало на думку, що я не хочу тебе бачити, Антоне?

Чорноволосий, темноокий хлопець в модній зимовій курточці  та джинсах, абсолютно не знітився від холодного тону Ліни. Мало того, доволі невимушено всівся поруч.

– Та годі тобі, Ліно. Не гнівайся на мене. Не було і дня за ці роки, щоб я не згадував про той дурнуватий вибрик і не жалкував. 

– Вибрик? – Ліну аж підкинуло. – Ти мене осоромив на всю школу...

Антон перебив.

– Я тебе шукав, щоб перепросити. Повір, якби повернути час назад, я б не став читати твій лист з освідченням перед всіма...

У Ліни затремтів голос.

– Перед всіма на випускному!

Антон пересмикнув плечима.

– Та не перебільшуй. Свято ще не почалося, ми тільки збиралися.  Скільки там того народу – зо два десятки. І вчителі ще не прийшли. Так,  дрібниця, щоб стільки часу тримати образу…

– Дрібниця?.. – Ліна схопилася. – Наді мною потім усі, кому не лінь, насміхалися, люди в селі поза очі перешіптувалися. А сам ти з яким знущанням читав! Забув?

Продавець підійшов до столика Ліни.

– Все гаразд? 

Вона видихнула. 

– Так. – посміхнулася, щоб заспокоїти стривоженого чоловіка. – Все гаразд. Дякую. 

Коли дівчина знову залишилася наодинці з Антоном, то швидко накинула куртку і майже вибігла на вулицю. На очах у неї були сльози від образи, а спогади не давали дихати. Та відбігла вона недалеко, несподівано її схопив Антон.  Розвернув до себе й  міцно обійняв. Його голос тремтів.

– Пробач мене ідіота, Ліночко, пробач. Я тільки через роки зрозумів, що кохаю  тебе. Не можу забути, а той випадок мене повільно вбиває… Пробач, дай нам шанс.

Ліна з останніх сил відштовхнула Антона. 

– Вбиває? Стільки років? Який ти живучий. Тільки не кажи, що не знав, де я навчалася. В моєму універі пів нашого села прописалося і до матері я постійно їздила. До речі, як ти мене тут знайшов? Єва підказала?

– Яка Єва? Я її сто років не бачив. Ліно, пробач. Поговорімо без емоцій, дай нашим почуттям шанс. По очах бачу, що не забула. І якщо я тут, то це значить, що мені теж болить!

– Та пішов ти…в болото. 

Ліна повільно побрела тротуаром, нічого не бачачи крізь сльози.

– Мій номер у тебе вже є… – крикнув їй в спину Антон.

Дівчина пришвидшила кроки, щоки були мокрі від сліз: Антон мав рацію – вона нічого не забула.