30.

– Так і сказала? – посміхнувся Євген із недовірою.

– Ага. І так рішуче. Я навіть не очікувала такого від Сніжки. Чомусь вважала її татусевою дочкою.

Євген віз Ліну в своє суперсюрпризне місце і вже кілька хвилин захоплювався черговим вибриком майбутньої кузини.

– Я їй заздрю.

Ліна здивовано поглянула на Євгена 

– Ти? Чому?

– Вона має сміливість та силу, відмахнутися від всіх умовностей та  йти  за своєю мрією. Інколи так задовбує постійно намагатися відповідати чиїмось уявленням, як правильно жити. Щось принизливе є в тому, щоб боятися сказати батькам, що ти по-справжньому хочеш.

– Ти зараз про себе?

Євген у відповідь трохи сумно посміхнувся. 

Ліна знизала плечима.

– Сніжка – дочка. Не усиновлена, не племінниця. І вона ніколи не варила дешевої вермішелі, яка розлазиться, як клей. То чому ж їй  не побунтувати? 

Євген поглянув на Ліну. 

– А ти дуже прагматична.

– І так і ні. Я не буду кланятися й цілувати руки. Тим паче терпіти зневаги. Але якщо є спосіб отримати своє не принижуючись, нехай навіть трохи схитрувавши – то чому ж ні? 

Євген зітхнув. Ліна відчула, що  засмутила його своїми словами, тому швидко змінила тему. 

– То куди ти мене везеш? Сподіваюся це не викрадення з вимогою викупу?

Євген аж пирхнув.

– А дадуть?  Мій батько навіть пальцем би не поворухнув.

– Сумніваюся. До речі, а чому в тебе немає охорони?  Це якось дивно, знаючи хто ти. 

– А хто я? Син на випробувальному терміні? 

Ліна впізнала свої слова і добряче почервоніла. Здавалося, Євгена потішило її зніяковіння.  

– Всі знають, що у Генріха Бергера не випросиш навіть снігу зимою. А я – настільки «значимий» для батька, що очолив, аж цілий відділ однієї з його компаній. І внутрішньосімейна інформація,– Євген сумно підморгнув, – мене справді немає в заповіті. 

Потім несподівано засміявся.

– Але там виділена чимала частка на утримання котів батька,  якщо з ним щось трапиться.

Ліна поглянула на Євгена з недовірою.

– Котів?

– Ага. Так що у нашого Фараона теж є непогані шанси. Принаймні точно більші, ніж в мене.

Дівчина тільки похитала головою.

– Знала б я, яке це чудове капіталовкладення – сказала б, що ми врятували цілий виводок. 

Сюрпризом Євгена виявилося кафе. Невелике, затишне, вже з порога воно змушувало затамувати подих. Усередині панувала спокійна напівтемрява, розбавлена теплим підсвічуванням акваріумів.  Вони були всюди: вздовж стін, біля столиків, у нішах, вбудованих у перегородки.

В акваріумах повільно плавали рибки: яскраві, нереальні, які, здавалося, зійшли зі сторінок фантастичних історій. Деякі переливалися синім і золотим, інші були ніжно-напівпрозорі, наче зіткані з диму. Вони  рухалися між водоростями, що повільно колихалися і це заспокоювало, гіпнотизувало й неймовірно розслабляло.

Ліна зачудовано озиралася навкруги і їй здавалося, що вони не в кафе, а в підводному світі, де час рухається повільніше, ніж на поверхні.

Цю водну ідилію доповнювала жива зелень: виткі рослини,  широколисті вазони, мох і декоративні деревцята у великих ринках. Разом це створювало відчуття тропічного раю, загубленого в метушні міста.

– Тут так гарно. – в голосі дівчини було захоплення.

Євген був задоволений тим, яке враження справив його сюрприз.

– Це моє улюблене місце. Я люблю посидіти тут.

– В гордій самотності? 

В цей момент підійшов офіціант із меню.

Ліна поглянула на ціни, тоді  на Євгена.

– Зроби замовлення сам, як постійний відвідувач. Я довіряю тобі.

Коли офіціант відійшов, дівчина лукаво примружилася.

– Ти не відповів мені.

– А ти настирлива. – Євген посміхнувся. – Це моє місце відпочинку, а не побачень, тому я нікого ніколи сюди не запрошував. І взагалі дівчата до стобіса меркантильні, тому їх потрібно вигулювати де дешевше, а то працюватимеш тільки на них.

– З чого ти взяв?

– Інших не зустрічав. Жодній не було цікаво, чи є в мене гроші на всі їх забаганки. До речі, ти перша, хто попросила зробити замовлення самому.

Ліна посміхнулася.

– А ти не думав, скільки дівчата вкладають в побачення?

На обличчі Євгена відобразилося нерозуміння, і вона почала загинути пальчики.

– Депіляція, вії, брівки, губки, зачіска, манікюр, макіяж, парфуми, білизна, одяг. А ти помився, побрився одягнув, що витягнув зі шафи й вперед.

Євген трохи ображено сказав:

– Так, чия ти подруга – моя чи якихось незнайомих дівок? І я, до речі, теж ходжу регулярно до перекуря, педікюр-манікюр роблю.