28.

Всю дорогу до лікарні Ліна не знаходила собі місця від хвилювання, тим паче, що їй нічого не пояснили, лише сказали, що у Сніжани зламана рука. Дівчина постійно смикалася до мобільного, совалася на сидінні. Здавалося, ще трохи й  вискочить з авто та побіжить попереду. Врешті Євген не витерпів.

– Ліно, 60 кілометрів не 300. Менш ніж за годину, ми вже будемо на місці. І Сніжані нічого не загрожує, там лише зламана рука…

– Лише? – в голосі дівчини було обурення.

Євген посміхнувся.

– Я в універі захоплювався хокеєм. Ти навіть не уявляєш…

– Уявляю! – сказала Ліна й залилася веселим сміхом.  

Євген трохи із-під лоба поглянув на неї.

–  Ну, все не так драматично…

Дівчина підморгнула.

– А хто сказав, що драматично? Можливо, я про роздягальню з міцними хлопцями і ти серед них…

– Ну, мені точно соромитися немає чого. У тебе буде законна нагода перевірити це. – й хитро примружився.

Ліна почервоніла й вдала, що побачила  за вікном, щось дуже цікаве, а Євген засміявся напрочуд приємно і м’яко. Дівчина чесно спробувала розсердитися,  але вловила кілька дуже задоволених поглядів Бергера  й не витримала – теж відповіла сміхом.

Містечкова лікарня була досить великою: три поверхи та купа коридорів. І хоча в приймальному відділені й пояснили куди йти, але після чергового повороту Ліна вже була впевнена, що вони ходять колами, а між поверхами  є якийсь таємний портал. З якого лізуть вампіри та зомбі... 

Принаймні таке враження склалося у дівчини біля дверей травматологічного відділення. Лише за кілька секунд Ліна допетрала, що це і є  готи Сніжани.

Готів  було четверо і вони марно намагалися продертися у відділення. На їх шляху стояла середнього віку медсестра, яка палала праведним гнівом і для повного ефекту їй не вистачало лише часнику на шиї та осикового кілка в руках.

–  Я сказала – марш в хол. І там внизу чекайте.  У відділенні є серйозно хворі, а ви як чорти з того світу. Полякаєте мені людей.

– Ми не чорти! – обурився, найдрібніший, але за характером видно найбільш бойовий гот. 

По ньому було відразу  видно, що він так просто не здасться.

–  Ми –  готи і  їхали на концерт. Нам потрібно   до подруги. Хочемо дізнатися, як вона там…

– Фізіономії свої бачили? Ач, готи, з концерту… З дурдому чи шабашу – тільки там таких тримають!  Куди тільки батьки дивляться! Все, вниз бігом, бо головного покличу, а він зателефонує в поліцію. То побачимо з якого ви концерту.

Компанія розгублено замовкла, але «найдрібніший»  знову готувався до наступу.  В цей момент Євген вирішив врятувати нещасних. 

– Доброго дня. Все гаразд. Ці хлопці з дівчатами справді з концерту, а це лише сценічні  образи. А ми, до речі, теж хочемо дізнатися про Сніжану.  Це її кузина. – і Євген кивнув у бік Ліни.

Та вже відійшла від побаченого:  вона звичайно мала уявлення, як виглядають готи, але зустріти таку красу в лікарні… 

– Доброго дня. Я б хотіла побачити сестру та дізнатися про її стан. 

Медсестра непомітно заховала у кишеню дуже симпатичну  купюру, яку їй репрезентував Євгеній і вже посміхнулася досить привітно.

– Ходіть проведу вас до дівчинки й покличу лікаря.  А ви страхопудала, так і бути –  посидьте тут  на лавці, але не шастайте по коридорах. Тут травматологія, а не Хелловін.

Євген і собі підморгнув готам.

– Так, сімейка Адамсів – сидіти тут і нікуди не рипатися. 

– Ми «Пекельні кажани» – буркнула «дрібний».  

– Ну, гурт наш так називається. – уточнив він, побачивши нерозуміння в очах Ліни. – Нам би до Сніжани…

Ліна зрозуміла, що це і є друг сестри. Ще зовсім хлопчисько, але дуже діловий і з відкритим поглядом. В цей момент  Євген досить рішуче перебив хлопчину:

– Дайте спочатку нам  дізнатися, як вона. А там буде видно.  Ліно, ходи.

Вони зайшли до відділення і  їх відразу зустрів лікар. Ліна розхвилювалася не на жарт. 

– Як там Сніжана? До неї можна?

Але лікар тільки посміхнувся.

– Не тільки можна, але і треба. Забирайте додому, поки її компанія не довела до інфаркту моє відділення. Я травматолог, а не кардіолог. 

– А що з нею..? – почала Ліна.

– А, нічого страшного. Забій руки та звичайнісінька нецікава  тріщина променевої кістки.  Наклали фіксуючу пов’язку. За матеріали заплатите медсестрі. Але партизанка, те що треба. Мовчить звідки, як прізвище. Якби не зателефонувала вам, то хоч поліцію викликай. 

Потім підозріло поглянув на Євгена. 

– Дочка якогось депутата? Не хоче, щоб дізналися про її  компанію?

Ліна, яка вже заспокоїлася, навіть розкрила рота, щоб розповісти. Але Євген, щось сунув в кишеню лікарю і швидко перебив Ліну.

–  І не кажіть. На таку компанію без знущання та пересудів в соцгрупах не глянуть. Мем на все життя й посміховисько для сім’ї.