27.

Ліна не могла повірити, що Сніжка наважилася на такий відвертий бунт.

–  Як це сталося? – в голосі Євгена була щира зацікавленість. 

– Рената завезла її як завжди до ліцею, але на уроках Сніжка не з’явилася, лише написала повідомлення, що в неї все гаразд і вона на шляху до мрії, та вимкнула телефон.

Євген похитав головою.

–  Уявляю, що зараз відчувають Рената та Роберт.

Ліна знизала плечима.  

– Поки Сніжка прямує до мрії, її батьки – до інфаркту.

–  А яка в неї мрія?

– Стати іпологом та співати у власному рок-гурті.

– І ти не в курсі до якої з них вона саме прямує? – в голосі Євгена не було й натяку на жарт.

Ліна здивовано зрозуміла, що перед нею зараз дорослий чоловік, який реально бачить всю небезпеку такого бунту, а не романтику підліткового максималізму.

– Ми розмовляли вчора. І вона розповідала, що батьки проти, щоб вона їхала на виступ разом зі своїм гуртом. Я так розумію, що вона стартонула саме на рок-концерт.

Євген дістав телефон.

– Сашко, ти все одно поки що без роботи, переглянь, які сьогодні-завтра мають бути рок-концерти у нашій області, якщо немає, то в сусідніх. А також, можливо,  якісь спеціальні рокові фестивалі в країні. Тільки чим швидше. – потім додав, – Якщо вкладешся в  годину – підкину премію.

Ліна навіть почервоніла – вона прекрасно розуміла, чому Сашко зараз без роботи. Ну, чи не гидкі створіння ті павуки? 

Євген перервав зв’язок і з легкою посмішкою поглянув на неї.

–  Та не засмучуйся ти так. Зараз Сашко займеться пошуком, а  ми погортаємо з тобою оголошення. Інтернет – велика сила.

– Мені дуже шкода за макет. Пробач.– в голосі дівчини був справжній жаль.

Євген сумно посміхнувся у відповідь.

– Мені теж. Але, якби не ти, все одно батько, щось вигадав би, щоб вчергове довести мою неповноцінність в його очах. Тому не переживай і мене пробач за різкість. Просто останні місяці – це справжній квест на виживання.

Ліна почервоніла і почала завзято  гортати сайти в телефоні. Щось цей бос вже занадто милий.

Вже за пів години Сашко скинув не тільки місце й час рок-фестивалів, а й учасників та навіть організаторів.  Євген пожартував: 

– Головне правильний стимул. Як гурт називається?

 Ліна зрозуміла, що не знає й розгублено закліпала. 

Євген зітхнув. 

– Ну, тоді давай методом виключення. – простягнув Ліні телефон. –  У нас сьогодні-завтра фестивалів немає, лише три концерти. Один в сусідній області у доволі солідному  нічному клубі – відразу відпадає. Наші ловці мрій – неповнолітні, а їх гурт невідомий.  Другий концерт на іншому кінці країни і, судячи з реклами, для відбитих рокерів. І нарешті, за кілометрів 300 звідси організували якусь тусу готи та інші неформали. Щось мені підказує, що саме там треба шукати нашу бунтарку.

Ліна посміхнулася.

– Дякую, скинь координати. Я поїду привезу Сніжку сама.

– А чому не скажеш Ренаті та Роберту де дочка? 

– Знаєш, батьки інколи бувають різкими у висловах і діях. Особливо на нервах. Не скажу, що Крафти – феєрверк емоцій, але краще Сніжку привезу я, щоб вони не осоромили  її перед друзями. – і трохи грайливо додала. – Звичайно, якщо мій бос відпустить мене з роботи. Він у мене, ще той деспот. 

Євген став дуже серйозним.

– Бос тебе не відпустить. 

Ліна, аж розгубилася, що її чари не подіяли. А Євген залився веселим сміхом. 

– Він поїде з тобою. І це без питань. Будемо разом відбивати Сніжку від натовпу готів десь на закинутому кладовищі.

Ліна аж засміялася від  такої картини. 

– Та ну тебе.  – глянула на адресу в телефоні. – Це всього-на-всього місцевий будинок культури.

– Яка ти нецікава. Весь екшен зіпсувала. 

Ліна зустрілася поглядом з Євгеном і посмішка завмерла на її губах. Очі чоловіка були зовсім не холодними й не нахабними. А як небо в травні, лише зі смутком у  глибині. Ліні  стало його шкода. Чому? Вона і сама не могла пояснити.

– Слухай, справді навіщо тобі вся ця морока? 

– Жити не можу без пригод. Нецікаво.– Євген навіть підморгнув, а потім вже додав серйозніше, – Їду допомагати майбутній кузині. Ти забула, що ми щаслива закохана пара, на носі в якої шлюб?

– Фіктивний.– зі сміхом відповіла Ліна.

– Ну, шлюб між друзями заради спільних цілей, кращий, ніж шлюб ворогів  з користі. Тому вважай, що я хочу з тобою таким чином потоваришувати. – спокійно зауважив Євген і не чекаючи відповіді, встав та почав одягатися. 

– Ти готова?  Тоді їдемо на моєму авто. Я за кермом. Мені досить зіпсованого макета та сканера. –  і зі сміхом пішов на вихід. 

Ліна зовсім зніяковіла: все-таки камери в офісі є.

Вони їхали трасою. Дорога рівною стрічкою тягнулася вперед, ніби сама вела у потрібному напрямку. У салоні було тепло, а Ліна раз по раз кидала погляди на Євгена. Він тримав кермо впевнено, без напруги, і щось у цій спокійній зосередженості чіпляло.