26.

Ліна не хотіла бачити Антона. Спогади палили соромом і здавалося, вона знову переживає приниження на випускному, а потім беззвучно ридає в темноті на лавці біля свого дому.  Вона справді не розуміла, для чого він знову  з’явився в її житті.

Важкі думки не давали спати до ранку. За сніданком вона сиділа бліда із темними тінями під очима та кепським настроєм. Але Рената та Роберт, захоплені черговою лекцією Сніжані про статус, не зважали на Ліну, і вона тихцем раділа, що нічого не потрібно пояснювати.

Біля офісу дівчину чекала несподіванка: її боса, як хлопчака, вичитував якийсь респектабельний сивий чоловік, а той мовчав і лише зрідка відповідав. Ліна не стала затримуватися й швиденько прошмигнула повз.

До себе Євгеній пішов не підіймаючи голови. Ліна зрозуміла, що він знову потрапив в якусь історію. В цьому вони були схожі. Мабуть, не даремно їх звели планети. Ліна згадала чергову лекцію Роберта Сніжані про статусність. Що-що, а більш статусного й безпечного нареченого заради спадку їй не знайти, й вирішила порадувати Євгенія згодою на спільну авантюру.

У приймальні Люся наминала тістечка з кавою.

Ліна посміхнулася 

– Смачного. Бос в себе? 

Секретарка поперхнулася, відкашлялася й сердито буркнула:

– А стукати не вчили? І яке «смачного»? Я стрес після таких, як ти, заїдаю. 

– Чого ти така сердита із самого ранку Люсю?  Чим я тобі знову не догодила? Здається, намагалася останні дні не потрапляти на очі.

– От я на це й натякаю. 

У Ліни заворушилися погані передчуття.

– То бос у себе…?

Не встигла договорити, як Люся зі спритністю, яка є лише у досвідчених секретарок, вискочила з-за столу, моментально перекрила Ліні дорогу до кабінету Євгенія і зі зловтіхою прошипіла:

– І який номер ти приготувала на корпоратив? 

Ліна несподівано вирішила, що їй не дуже то й треба до боса. І взагалі – можна надіслати повідомлення.

– Ой, Люсю! Ти не повіриш, я така зайнята…

– Всі зайняті…

– Ні, зараз... У мене там дзвонять… Друкувати ще багато... Чайник кипить…

– Який чайник? У нас  кавова машина.

Ліна  повільно почала відступати в бік виходу з приймальні…

Люся примружилася.

– Навіть не думай… 

Ліна зупинилася і зітхнула. 

– Добре, твоя взяла. Пісню, якусь заспіваю.

Секретарка переможно посміхнулася.

– Відразу б так. А то лови їх по всьому офісу. Ніби воно мені одній треба. Зачекай запишу. – і пішла  до свого столу. 

Ліна приречено поглянула на блокнот, ніби там записували не її виступ, а вирок. 

– І навіщо це все? Посиділи б спокійно, потанцювали.  Дитячий садок. Чесне слово!

 –  У всіх офісах щось цікавеньке. А ми що, якісь гірші? – в голосі Люсі було щире обурення. – Пісня яка?

– Народна. – буркнула Ліна.

– О, хоч щось оригінальне. А то одні репи та попса. 

Ліна сумно повернулася, щоб іти на рецепцію, як Люся покликала:

– Ти ж до боса хотіла? Іди. Заслужила. – а сама знову взялася за тістечка.

Ліна хвилину повагалася і несподівано для себе спитала.

– Пам’ятаєш, ти мене пропустила до боса, коли в нього була та блондинка в норковій шубі?

Люся в запитанні поглянула на неї.

– І?

– Це справді мачуха Генріховича? 

Секретарка тільки скривилася:

– Вмієш ти, Лінко, вганяти в стрес. Чесне слово, не псуй мені апетит запитаннями про ту видру. Все, топай куди мала. 

Після цього увімкнула відео на телефоні та знову взялася за смаколики. Ліна зрозуміла, що розмова закінчена, але реакція завжди балакучої Люсі її здивувала.

Ліна дивилася на блідого Євгена і розуміла, що справи справді невеселі. В похмурому світлі грудневого дня він виглядав змученим і ніби старшим, але  спробував пожартувати:

– Ти щось хотіла? А то павуків і  макета тут немає, колу не п’ю. Коротше, розгулятися в мене ніде. 

Ліна махнула рукою.

– Буде треба – знайду як. У тебе все гаразд?

Євген лише знизав плечима. 

– А що не так? Звичайний день, який не відрізняється від жодного іншого за останні чотири роки. Сподіваюся, ти винесеш якусь новизну. Ти в справі?

Дівчина кивнула. 

– Стосовно нашої угоди.

Чоловік посміхнувся, а потім несподівано піднявся і підійшов до Ліни.

– Слухай, я знаю неподалік одне дуже затишне місце, де ми зможемо спокійно поговорити на нашу романтичну тему. Ти не проти? 

Ліна ще раз уважно поглянула на обличчя Євгена і зрозуміла, що він понад усе хоче піти звідси. Кивнула.