25.

Колись у дитинстві  Євгена страшенно перелякали  картини Босха з демонами.  Тепер він точно знав з кого їх малювали. Мале люте чортеня сиділо в його  черевику і всім виглядом демонструвало хто в кого живе і кому належить взуття.  Кілька спроб витрусити кошеня  закінчилися свіжими  подряпинами на руках чоловіка. Здавалося, тваринка приклеєна в черевику. Євген приречено дістав іншу пару, і поки взував із сумом спостерігав, як «подаруночок долі» натхненно гризе його далеко недешеве взуття із бутика Мілану. 

Дорога до офісу була теж не в найкращому стані. Взагалі Євген все більше й  більше схилявся до того, щоб найняти професійного водія. Ну, справді – сидиш, відпочиваєш чи ведеш ділові переговори, а водій навіть не психує через затори та телепнів на дорогах. За посадою не можна. Краса. Євген важко зітхнув і посигналив, якомусь суперводієві, який видно заснув за кермом.

Єдине тішило вранці, що нарешті питання із нареченою вирішене. Ну принаймні, якщо Ліна має здоровий глузд, то не відмовиться. Угода,  жодних сентиментів і вони вже знають, що чекати одне від одного. Євген посміхнувся. Зрозумів, що йому дуже до вподоби, що не потрібно нічого вдавати й Ліна більше не дратує. Цікаво, чого б це? Аж хмикнув. Й знову посигналив: бовдур попереду і не думав їхати швидше.

Під офісом його чекав неприємний сюрприз. Маркіян Марченко. Сивий чоловік за 50 років, чекав його біля свого позашляховика. Євгеній припаркував  джип, і зрозумів, що поговорити прийдеться. Сивочолий бізнесмен сам підійшов до ньогой  поглянув в очі зі зневагою:

– Не думав, що ти станеш таким, як твій батько. Коли він нажереться?  Мало вам своєї імперії, готові душити все навколо? На що заради цього підете? На підкупи, псування матеріалів, інтриги? На все готові, нічим не нехтуєте? Бенкетуєте на рештках інших? Такі поняття, як порядність, чесний бізнес  – вам не відомі? Я думав, хоч в тебе є совість, але ти вартий свого батька.

Євген дивився на Марченка  і нічого не розумів: які інтриги, яке псування матеріалів?

– Ти про що? – спитав, – Якщо ти програв, то лише в конкурентній боротьбі…

– В конкурентній? – в голосі Марченка був гнів. – В шантажі, підкупі чиновників  і продажі неякісних матеріалів – ось в чому ти виграв! Конкуренція! Яка вона може бути у малого та середнього бізнесу з імперією твого батька? Наша спілка й близько не має  таких масштабів. Мало того – опускатися до таких методів! Я і мої партнери створювали  свою справу  протягом життя, завжди виступали за чесну конкуренцію.  Гордись, далеко підеш.

Марченко  гірко посміхнувся, махнув рукою і пішов до своєї машини. Євген дивився йому вслід і нічого не розумів. Коли розвернувся, то помітив скільки було свідків цієї розмови й погляд вловив темно-синій Ланос Ліни.  Чорт!  Але нічого, розчаровувати дівчат йому не вперше. Але найсмішніше –  він справді не розумів, що мав на увазі Марченко.

Євген піднявся до себе в кабінет. Зателефонував Луці. За пів години заступник був вже в нього. Із задоволеним виглядом поклав на стіл кілька тек, а  сам сів поруч.

– Поглянь, які цукерки витягнув із-під носа у Вальдемара та ще кількох роззяв. Є чим похвалитися перед Генріхом. А то скільки можна дозволяти іншим обскакувати нас.

Євгеній стояв  і деякий час мовчки дивився у панорамне вікно на місто під ногами. Батько любив, щоб у всіх його кабінетах   на верхніх поверхах були такі вікна. Як би Євген не прикидався, що він тут бос, але цей офіс теж побудований і живе за правилами батька.

Розвернувся до Луки.

– Проєкти Маркіяна теж тут? – і вказав на теки.

Заступник хмикнув.

– Що перелякався нашого страшного правдолюба  під офісом? – в голосі була насмішка. – Не переживай, скоро дотиснемо, а поки ще бовтається.  

Євген  криво посміхнувся і знову поглянув у вікно: внизу місто жило своїми проблемами, ритмом. Чоловік відчував, що там життя, а він тут не на вершині, а у скляній клітці чужих принципів та методів.

– Тобі самому не буває гидко від способів, які ти використовуєш? Чим тобі заважав бізнес Марченка? Хіба його масштаби нам загроза? 

Лука зітхнув і вже серйозно поглянув на боса.

– Євгене, це лише бізнес і більше нічого. У ньому всі способи дієві, які приносять результат.  Великі імперії будуються на рештках малих, або роблять їх своїми складовими. Ми пропонували багато разів Маркіяну і його бізнесу стати нашою частиною. Він відмовився. Це його вибір. А коли саме ми отримаємо  його контракти чи власність – лише справа часу. Але ти не про те думаєш. 

Євген повернувся до Луки.

– А про що я повинен думати?

Лука посміхнувся:

– Щоб ощасливити Генріха спадкоємцями та щоб Магду з Вальдемаром перекосило на святкуванні  від вигляду твоєї нареченої та успіхів у бізнесі. І забудь про минуле. Що було, те було. Марченко — ціль Генріха. Заради тебе я давав йому кілька шансів, але він сам їх відкинув. У нас совість чиста. Бізнес — не місце для сентиментів. Між вигодою для батька та сторонньою людиною вибирай сім'ю.

– Сім’ю? – не втерпів Євген. – Скільки років Генріх був мені стороннім, а  Марченко поруч. Батько отримує задоволення, коли нищить все, що мені дороге?

– Мовчу, мовчу.  – Лука примирливо підняв руки. – Поговоримо, коли будеш в адекваті, а то на  тебе напав, якийсь сентиментальний бзик.  Обережніше, бо Генріх такого не розуміє.