24.

Ліна їхала додому і посміхалася. У неї був чудовий настрій і навіть похмура погода не могла його зіпсувати. Вона трохи вагалася, але  розуміла, що Євгеній правий і безпечна угода з ним, краща за знайомства на сумнівних сайтах. 

Ліні було смішно: ще кілька днів тому вона вважала свого боса найогиднішим створінням в офісі (звісно, після павуків), а тепер — шлюб. Щоправда, фіктивний, але ж шлюб!

Біля дому на неї чекала несподіванка — на лавці сиділа Сніжана й комусь телефонувала. Побачивши сестру, вона сердито блиснула очима, повними сліз, та схопилася, щоб піти. Ліні стало шкода її: вона згадала, як сама кілька років тому так плакала й не було кому втішити. Вхопила дівчину за руку.

– Сніжано, зачекай. 

– Відчепися. Шуруй додому. Задовбала ти мене. – огризнулася Сніжка.

– Я? Чим? 

– Тільки чую від батьків: «Ліна розумна, прислухається, не марнує шанс. Чудового нареченого знайшла». Підла підлабузниця. Терпіти тебе не можу. Треба ж так уміти втертися в довіру батьків за кілька тижнів, щоб вони постійно діставали мене тобою.

Ліна слухала й не вірила, що це говорить та сама люба донечка Роберта та Ренати, якій вона так заздрила. Аж стало смішно.

– Сніжко, та що сталося? Навіть в думках не планувала бути кращою за тебе! 

– Відчепися, дай мені спокій!.

Ліна розуміла, що повинна зупинити сестру, поки та не наробила дурниць, тому говорила так, як лежало на серці.

– Якби ти знала, Сніжано, яка ти неймовірна і як я тобі заздрю. І мені небайдуже, чому ти плачеш. У всіх бувають важкі дні. Мені самій інколи хочеться забитися десь  в куток і поридати – так все дістає. Тому давай знайдемо, якесь затишне місце і спокійно поговоримо, або сяду тут і теж почну голосити, яка ти класна, а мені до тебе, як до Місяця пішки.

Сніжана ще трохи  підозріло покосилася, посопіла, а тоді буркнула: 

– Тут поруч є кафе.

– Ну, зовсім інша справа. 

За кілька хвилин вони вже  замовляли піцу та сік.

– Ну, розповідай. – посміхнулася Ліна.

– А що розповідати?  Ти все робиш, щоб підлизатися до батьків, а я де не ступлю –  все не так. – розвела руками Сніжка.

– Та ну, не вигадуй. У ваших хоромах  біля твоїх призів страшно ходити, бо як обірвуться полиці, та приб’ють до бісової матері. Через що драма?

Сніжана зітхнула.

– Я сказала батькам, що буду вчитися на іполога, та їду зі своїми друзями готами виступати на рок-фестиваль.

– Іполог? Готський  фестиваль?   – Ліна сиділа в тихому шоці й  не знала, що сказати. 

Сніжка задоволено  хмикнула й взяла шматочок піци.

– Що – не очікувала?

– А то. – засміялася Ліна й відчула, як у неї відлягло від серця, що Сніжка заспокоїлася і більше нікуди не біжить.

А та вже  із задоволенням наминала  піцу і з  щирим обуренням розповідала:

– Батьки хочуть, щоб я поступала на фінансове або на лікаря. Ну, ти сама чула їхню фішку: статус, престиж.  І звичайно, як  вершина патріархального мислення:  чудо-мажорське – чоловік всіх моїх, точніше їхніх мрій. А я хочу займатися розведенням коней. А вони: «А-а-а!!! Кізяки, чоботи, лопата в зубах. Спитай у Ліни –  вона дівчина розумна, он яка хоче вибратися зі свого болота. А в тебе розуму немає! Вона гуманітарій, а як взялася за фінанси. А ти не цінуєш, що маєш!» 

Ліні було неприємне таке зневажливе ставлення дядька та тітки до її минулого. Але то таке, головне, щоб Сніжка виговорилася. А та не вгавала:

– А ще пів року тому ми з другом заснували рок-гурт. А сьогодні він провів мене додому і нас побачив батько. Уявляєш, ми просто друзі.  Між нами спільні погляди, інтереси, музика. Так поговорити, послухати одне одного, підтримати, коли вже зовсім припече. Але цей придурок приперся під будинок в прикиді  гота. Ну, культура така. Весь в чорному, очі підведені, взуття на високій платформі, волосся довге. 

Ліна махнула рукою.

– Та знаю. Що я готів не бачила?

Сніжка підколола:

– Ага, натовпами біля магазину у твоєму селі стоять.

І обидві засміялися від такої картини.

Потім Сніжка продовжила:

– Але батьку було несмішно. Він прочитав мені нотацію про важливість статусу, вагітність у 17 та наркотики. До чого тут це? Той ідіот навіть не курить, займається спортом, а на вихідних підробляє кур’єром. 

– Жах.

– Що «жах»? – не второпала Сніжка.

Ліна з награним страхом сказала:

– Хтось увечері захотів піцу, а тут на порозі гот – весь в чорному з черепами, й таким замогильним голосом: «Замовляли?…»

На сміх дівчат навіть озирнулися офіціанти біля барної стійки.

Потім Ліна стала серйозною.

– Знаєш, Сніжко, я тобі щось скажу, а ти можеш слухати, а можеш ні. Іполог може прибирати гній, а  може бути власником елітної стайні. А щоб бути власницею –  не завадить фінансова чи юридична освіта. А стосовно друга – я б теж перелякалася. Тому запроси його  додому в нормальному вигляді – нехай поспілкується з батьками. Може, сподобається.