23.

Євген  дивився, як Ліна легко та майстерно поставила на місце Вальдемара і світився від захвату. Він готовий був забути за цю картину все: макет, колу, сміттєві баки  та навіть  видати премію  у подвійному розмірі. Звичайно останнє перебір, але перекошена фізіономія «любого родича» була варта цього.  Ліна пройшла повз і  привіталася зі своєю особливою, трохи зніяковілою посмішкою, а Євген дивився вслід і розумів, наскільки їй личить біленький пуховичок. А ще хотілося знову торкнутися її та  десь посидіти разом в затишку.

Не встиг Євгеній нормально видихнути, як Вальдемар був уже поруч і його добряче трусило від люті.

– Ти бачив це? Бачив! Щоб духу цієї дівки тут не було!!!

Євгеній зневажливо скривився.

– Здається, ти поплутав офіси.

– Що? – втупився в нього Вальдемар.

– Кажу, тут моя територія, і я визначаю, хто тут працює, а хто ні.

– Дядьку буде цікаво, який ти тут бардак розвів! – прошепів  Вальдемар.

Євген аж розсміявся.

– Бардак розвів ти. Порушив правила дорожнього руху, а потім накинувся на дівчину з погрозами. А коли вона не злякалася твого свинячого виску, почав махати кулаками. Навколо камери,  і я з радістю продемонструю цей бардак батьку. Йому буде цікаво.

Вальдемар заспокоївся й скривився в зневазі.

– Ти ще пошкодуєш про все, і твоя дівка теж.

Різко розвернувся і пішов геть. Євген ще трохи постояв, подивився вслід Мерсу, і йому навіть не було цікаво, чого приїжджав цей кабан. А ось як почувається «його дівка» – навіть дуже цікавило. Чому? Євген не став копатися в собі – мабуть, через те, що вони разом пили чай, купали кошеня,  й плювати хотіли на  Вальдемара.

Бергер  застав Ліну за рецепцією, де вона старанно вдавала, що друкує. Чоловік  зайшов за стійку, обперся на стіл  і посміхнувся.

– Як ти? Я звичайно знав, що тобі палець в рота не клади, але щоб настільки! Мені ще поталанило, що я не відчув твій гнів по повній програмі.

Ліна підвела на нього свої величезні карі очі, і Євген здивувався, як не помічав раніше, що на світлі вони мають темно-медовий відтінок.

– Знову знущаєшся? – в голосі дівчини була недовіра.

– Ні, захоплююся. Серйозно. Не кожна дівчина на Ланосі  зможе так гарно попустити борова на Мерсі. Він тобі не загроза. Якщо щось – кажи мені. Я знайду на нього управу.

А потім дістав із-під теки планшет, де світилася знайома заставка сайту знайомств, і сказав без будь-якого підколу:

– Що, справді такі невеселі справи? Невже у такої симпатичної та войовничої  дівчини в цьому плані можуть бути проблеми?

Ліна взяла з його  рук планшет, вимкнула.

– Не питай, – і сумно зітхнула.

Євген сам не розумів чому, але відчував, що хоче просто  по-людськи підтримати Ліну. 

– Не переживай. Усі дівчата хочуть заміж.

Потім тепло пожартував: 

– І більшість виходять.  Повір такому експерту, як я – ти серед більшості.

Ліна махнула рукою.

– Та не хочу я заміж. Мені чоловік потрібен, щоб отримати спадок діда… – несподівано замовкла та прикусила губу. – Я мала на увазі…

Євген не вірив своїм вухам: він ночами не спить, а тут… Навіть засміявся.

Ліна стрепенулася, побіліла.

– Євгене Генріховичу, приберіть ваш зад із мого столу. Мені ще працювати потрібно.

Євген вхопив дівчину за плечі.

– Повтори ще раз. Тобі потрібно вийти заміж, щоб отримати спадок діда. Це така умова?

Ліна була вже сердита.

– Ану, відпусти, ненормальний, а то як трісну планшетом у лоба!

– Ліно, до біса планшет, лоб і все решта. Це серйозно. Я правильно зрозумів умови отримання спадку?

Дівчина уважно ловила погляд Євгена, та врешті розслабилася.

– Дивна умова. Правда?

Євген вхопив її  сумочку.

– Так, бігом одягайся. Ми можемо допомогти одне одному. Ти навіть не уявляєш, як довго я тебе шукав. Ну, тобто не зовсім тебе… Коротше, бери куртку, нам є про що поговорити. Тут поруч – дуже симпатичне кафе.

Ліна ще вагалася і підозріло дивилася на Євгена. Але той махнув рукою.

– Чекаю внизу. Моя пропозиція тобі сподобається. – і пішов до ліфта.

Кафе було затишним, кава з тістечками – смачною, а розмова – несподівано відвертою.  Уважно вислухавши Ліну, Євген розповів про умови батька, правда, уникаючи відвертості про особисте життя.

– Як бачиш спадок мені не світить. А мовчки спостерігати, як батько ліпить з моїх дітей свої копії, я не хочу. Тому стаття з продовженням роду мене не цікавить. Але  «Мегабуд» – хороший бонус. Головне, щоб шлюб схвалив батько, а потім вигадати переконливу причину розлучитися. Ну, це вже потім, з часом. Зараз потрібна  наречена. І я думаю ти із цією роллю впораєшся.

Ліна хмикнула.

– З чого ти вирішив, що я підійду?