21.

Євгеній втомився аналізувати, що відбувається в його серці, голові, житті. Просто хотілося пустити все на самоплив і відпочити. Навіть дрібногабаритний монстр у коробці на столі заспокоївся, ніби вловив важкий настрій нового господаря. Життя перетворилося на суцільний безглуздий квест з елементами трагікомедії. Євгеній невесело посміхнувся: Лука правий  –  йому і вороги не потрібні, сам знайде собі проблеми на голову.

Депресивний настрій не залишав Євгена, коли він спускався з коробкою до машини. Але там його чекав сюрприз – Ліна.

Чоловік зітхнув і спробував пожартувати:

– Навіть страшно уявити, з якими  новими планами ти мене тут чекаєш.

Ліна поглянула на засмучене обличчя боса і махнула рукою.

– Та які там плани. Мене вже і так совість гризе через тебе день та  ніч. Давай допоможу облаштувати кошеня.

Євген недовірливо поглянув на дівчину. А потім кивнув. Йому сьогодні не хотілося залишатися наодинці з проблемами й... сфінксом, який знову почав підозріло вурчати.

Ліна сиділа на пасажирському сидінні, тримала коробку й спостерігала, як за вікном місто оживає вечірніми вогнями. Здавалося вона випромінювала спокій та затишок. Євгеній відчував, як помалу відступає напруга і його огортає приємне розслаблення. Навіть голос Ліни не порушив цей настрій, а навпаки був бальзамом для нервів.

– Нам потрібен магазин для тварин або ветаптека. Купимо там все необхідне малюку.

Бергер кивнув. Він не хотів аналізувати почуття, які його огортали, а просто насолоджувався ними.

Ліна швидко знайшла в телефоні потрібний магазинчик неподалік  і вже за кілька хвилин щасливо бігала між полицями. Євгеній дивився яким азартом світяться її очі й сам посміхався.

Ліна підняла симпатичну лежанку рожевого кольору:

– У нас хто: хлопчик чи дівчинка?

– А ти не спитала, коли купувала?

Ліна винувато знизала плечима.

Євген тільки хмикнув.

– Чому я не здивований.

Потім махнув рукою.

– Ну, я теж  не безсмертний, щоб перевіряти. Бери коричневу, точно не помилимося.

За сорок хвилин Євген  вийшов із магазина навантажений покупками й  голосно пчихнув – він пізно помітив вольєр із кошенятами біля прилавка. Ліна підхопила пакуночок із кормом, подивилася на червоний ніс та очі боса  й рішуче трусонула головою.

– Слухай, пробач мені за все. Давай я кошеня заберу до себе. Генріху скажемо, що я дуже просила.

Євгеній знову пчихнув, поглянув на стривожене обличчя дівчини й не зрозумів, чому вважав її гадюкою.

– Ні, Ліно. Для батька це стане новою підставою називати мене безвідповідальним і халатним. – Потім, щоб геть заспокоїти Ліну, посміхнувся: – І взагалі, він без шерсті й не надто дружній.  Частіше митиму й  обійдемося без ніжностей – почухати, погладити. До речі, я абсолютно не відчував ніяких незручностей, поки він був у кабінеті, то може все обійдеться.

Євген навіть підморгнув для впевненості.  Ліна зітхнула, але промовчала. Уже в машині спитала:

– У тебе не надто хороші стосунки з батьком?

Євгеній трохи помовчав, але відповів:

– Я його найбільше розчарування в житті. Але не хочу про це.

Квартира зустріла Євгенія, як завжди, чистотою і пусткою. Було тепло, але здавалося, що по спині пробігає холодок самотності. Євгеній не розумів, що з ним. Кивнув Ліні:

– Пішли  на кухню.

Вони дістали покупки, а Євген спробував витягнути підопічного з коробки. Але у того змінився настрій, і він навідріз відмовлявся вилазити. На руці Євгенія з’явилася чимала подряпина і слід від двох зубів.

Чоловік філософськи поглянув на палець.

– Ну, бойове хрещення я вже пройшов.

Ліна взяла коробку і поставила на підлогу в куточок.

– І не таких приборкувала.

Несподівано Євгеній засміявся. Дівчина, яка вже  підсунула до коробки лежанку та  мисочку з індичим паштетом,  здивовано підвела очі.

– Ти чого?

Чоловік хмикнув.

– Та це я так, про своє наболіле.  Що приборкувачка буде пити: чай, капучино? Попереджаю – чай у мене просто шик. Кращі плантації Цейлону.

Ліна вже налила чистої води в іншу мисочку кошеняті та підсунула майже впритул до коробки.

– Чай. Я так через тебе не сплю.

– Ого.  Несподівано.

Ліна почервоніла і швидко пояснила.

– Совість замучила.

– Що переборщила із приборкуванням?

– Не підколюй, давай краще чаєм відпоюй.

Чай виявився справді смачним, пчихати нікому  не хотілося. Монстрик сам виліз із коробки: поїв і навіть сходив у лоток. Воювати не став, а заліз у лежанку і демонстративно почав себе вилизувати.

– Пацан. – констатував Євген.

– Чомусь не сумнівалася. Такий психований.